/19/ Коли він помічав дбайливого розпорядника, який управляв довіреною йому областю і збільшував прибутки завдяки вдалим заходам, то ніколи нічого не відбирав у нього, навпаки, старався збільшити його статки. Тому люди охоче долали труднощі і безбоязно збагачувалися, а розбагатівши, не таїлися багатством від Кіра: він не заздрив тим, хто багатів чесним шляхом і відкрито, але старався скористатися майном потайних та брехливих людей.
/20/ У всіх справах він покладався на щирих друзів і прихильників, а також на перевірених на ділі помічників, зі свого ж боку також поспішав на поміч тим, хто опинився у скруті. /21/ Адже дружбу він вважав не якоюсь забаганкою, а нагодою якнайстаранніше посприяти друзям, якщо у них траплялися негаразди, відтак вони проймалися до нього ще більшою приязню. /22/ На мою думку, сам Кір отримував подарунки з усілякого приводу більше, аніж будь-хто інший[91]; і все це він роздавав найпереважніше своїм друзям відповідно до становища і потреб кожного з них. /23/ А коли хтось надсилав йому воїнські прикраси чи щось інше, то, кажуть, він висловлювався у тому сенсі, мовляв, усе одно гарнішим він не стане у цих коштовностях, а згідно з його думкою, найкраща оздоба для нього — бачити ошатно зодягнутих друзів. /24/ Немає нічого дивного у тому, що він перевершував своїх друзів розмірами вчинених благодіянь, бо ж він був набагато могутніший, дивовижно ж те, що він переважав їх у прагненні й готовності прислужитися їм. /25/ Часто, коли Кір отримував дуже смачне вино, він посилав наповнені до половини посудини і переказував при цьому устами носія, що давно вже не куштував такого приємного напою: «Посилаю його тобі і прошу розкуштувати його зі своїми друзями». /26/ Нерідко він присилав половину гусятини, половину хліба та всіляку всячину, велячи посланцеві передати таке: «Кір споживав цю страву і хоче, щоб і ти її скуштував». /27/ Інколи траплялася нестача у сіні, і Кір сам, маючи багатьох слуг, міг зробити запас; він посилав сіно друзям і велів годувати ним верхових коней, аби його друзів не возили голодні коні. /28/ Під час подорожей, коли дуже багато людей прагнули зустрітися з ним, він запрошував своїх друзів і жваво обговорював важливі справи, щоб усі бачили, кого він поціновує. Тому і я, спираючись на численні відомості, можу запевнити, що жоден еллін чи варвар не відчував такої приязні з боку стількох друзів. /29/ Доказом цього може правити і таке: коли Кір був (підлеглим цареві) сатрапом, жоден перс, крім намагань Оронта, не подався до царя. Та й щодо Оронта цар, довіряючи йому, швидко збагнув, що той прихильніший до Кіра, ніж до нього. А ще ж від царя багато хто, навіть з його улюбленців, перейшов до Кіра, коли брати стали ворогами, і зробили вони так, бо вважали, що користуватимуться більшою шаною у Кіра, аніж коли залишатимуться при цареві. /30/ А те, що сталося в час його смерті, найвагоміше свідчить про Кірову шляхетність і вміння добирати відданих, прихильних і надійних людей. /31/ Адже коли він помер, увесь його почет, друзі і довірені, крім Аріея, загинули, б’ючись за полеглого Кіра. Аріей же перебував на лівому фланзі і командував кіннотою. Дізнавшись про загибель Кіра, він утік разом з усім підпорядкованим йому військом.
Розділ 10
/1/ У цей же час Кірові відітнули голову і праву руку. А цар (зі своєю кіннотою) під час переслідування вдерся у табір Кіра. Війська Аріея не стали чинити опору, а побігли через свій табір до тієї стоянки, з якої вони вийшли (уранці); довжина шляху, як кажуть, становила 4 парасанги. /2/ Цар зі своїми людьми розграбували більшу частину табору і, між іншим, узяли в полон фокеянку, наложницю Кіра[92], котра, подейкували, була тямущою та вродливою. /3/ Молодша ж (наложниця) мілетійка, схоплена царевими людьми, без верхнього одягу втекла до тих еллінів, які були озброєні і перебували біля обозів; чинячи опір ворогові, вони перебили багатьох тих, хто був зайнятий грабунками, причому загинуло і кілька еллінів. /4/ Вони не втікали і врятували як мілетійку, так і спорядження та підібрали із собою усіх там людей із майном. У цей час цар і елліни перебували на відстані приблизно 30 стадій один від одного, і одні переслідували тих, з якими вели бій, вважаючи себе переможцями, інші ж грабували, ніби цілковита перемога була на їхньому боці.
/5/ Коли елліни дізналися, що цар зі своїм військом перебуває в обозі, а цар почув від Тіссаферна, що елліни здолали своїх супротивників і, переслідуючи їх, просуваються вперед, тоді Артаксеркс знову зібрав своє військо для бойового ладу, а Клеарх підізвав Проксена, який перебував ближче за інших, і радився з ним — чи послати частину війська на допомогу у табір, чи вертатися туди усім і вибити звідти ворогів. /6/ Саме в цей час надійшла звістка, що цар наближається начебто ззаду. Тоді елліни зробили поворот і приготувалися, гадаючи, що цар іде на них і їм доведеться вступити з ними у бій. Але цар не повів свого війська у цей бік, але пішов туди ж, куди він рухався під час наступу, тобто повз ліве крило Кірового війська, захопивши із собою перебіжчиків (до еллінів), а також Тіссаферна із його загоном. /7/ Річ у тому, що Тіссаферн не тікав під час першого зіткнення, але пробився до річки і до еллінських пелтастів. Оминаючи еллінів, він нікого не вбив, натомість, розступившись, елліни стинали персів і метали в них дротики. Пелтастами командував Епісфеній із Амфіполя, який, як казали, був вправним у своїй справі.
/8/ Тіссаферн, військо якого зазнало втрат, відійшов, але не повернувся назад, а коли прийшов до табору еллінів, зустрівся там із царем і, з’єднавшись, вони знову виступили. /9/ Та коли вони опинилися навпроти лівого крила еллінів, то останні злякалися нападу на фланг та оточення, що призвело б до різанини. Вони вирішили розгорнути крило, щоб мати річку позад себе. /10/ Поки вони радилися, цар, оминаючи їх, вишикував своє військо в тому ж бойовому ладі, в якому воно стояло на початку битви. Коли ж елліни побачили поблизу перед собою їхні шеренги, вони одразу ж заспівали пеан і напали на ворогів ще сміливіше, ніж першого разу.
/11/ Варвари знову не витримали і втекли, коли елліни перебували на більшій відстані від них, аніж у першому зіткненні, а елліни переслідували їх до якогось села. /12/ Там елліни зупинилися, бо за цим селом височів пагорб, куди завернуло цареве військо. Піхоти там не було, але пагорб наповнився кіннотниками так, що не можна було розгледіти, що там відбувається. Кажуть, ніби там виднівся царський штандарт — золотий орел, насаджений на вістря списа[93]. /13/ Коли ж елліни попрямували туди, вершники розсіялися, покинувши цей пагорб, аж поки нарешті він не спорожнів цілком. /14/ А Клеарх, зупинившись зі своїм військом біля його підніжжя, послав Лікія із Сиракуз і ще одну людину на вершину пагорба, аби ті розвідали, що робиться по той бік пагорба. Лікій поскакав й, оглянувши його, доніс, що вороги щодуху тікають. /15/ Саме в цей час заходило сонце.
Елліни вийшли на пагорб і там зупинилися на перепочинок. /16/ Водночас вони дивувалися з того, що ніде не видно Кіра і що жоден гонець не приходить від нього. Адже вони не знали про його загибель, а припускали, що він або відійшов, переслідуючи ворогів, або пішов уперед з наміром зайняти якусь важливу позицію. /17/ Тож елліни стали радитися, чи слід їм залишатися на цьому ж місці і підтягнути сюди обоз, чи вертатися до табору. Було вирішено вертатися, і до наметів вони прибули десь під вечерю. Так закінчився цей день. /18/ Елліни застали майно переважно розграбованим, так само були забрані їстівні і питні запаси, а також повні борошна і вина підводи, які були заготовлені Кіром для роздачі еллінам, щоб вони не потерпали від гострої нестачі продовольства. /19/ Кажуть, цих підвод було з 400. Їх також тоді розграбували цареві солдати. Тож більшість еллінів залишилася без вечері, а тим часом деякі з них не встигли навіть і пообідати, бо цар з’явився перш, ніж солдати були були відпущені на обід. Так вони проводили цю ніч.
91
Підношення подарунків цареві і перським можновладцям було обов’язковим для всіх осіб, які підтримували з ними стосунки, а також для підвладних міст й областей.
93
Царський штандарт згадується Ксенофонтом у Кіропедії (7,1,4): «Золотий орел, піднятий на довгий спис».