Книга II
Розділ 1
/1/ [Про те, яким чином Кір зібрав еллінське військо, коли він ішов на війну на свого брата Артаксеркса, які події сталися у поході, як відбулася битва, як загинув Кір і як елліни, повернувшись до табору, проводили ніч, маючи певність, що вони здобули цілковиту перемогу і Кір живий, — про все розказано в попередній книзі].
/2/ На світанку стратеги, зійшовшись, висловлювали подив з приводу того, що Кір і сам не з’являється і не присилає гінця з наказом про подальші дії. Вони вирішили спорядитися з усім, що залишилося у них із майна, і в повній бойовій готовності іти вперед, аж поки не з’єднаються з Кіром. /3/ Проте незабаром, зі сходом сонця, коли вони вже мали вирушати, прибули Прокл, правитель Тевфранії, нащадок лаконця Демарата[94], і Глус, син Тамоса. Вони розповіли про загибель Кіра і про те, що Аріей разом з рештою варварів утік і перебуває на тій стоянці, звідки він вийшов напередодні; вони повідомили про його намір очікувати еллінів упродовж цього дня в разі, якщо ті захочуть прийти до нього, а наступного дня вирушати в напрямку до Іонії, звідки він прийшов. /4/ Почувши цю звістку, стратеги, а також інші елліни, коли вони дізналися про це, були мов прибиті неймовірним горем. Клеарх сказав: «Якби ж то Кір був живий! Але він помер, і тому передайте Аріеєві, що ми перемогли царя і, як бачите, ніхто не одважується напасти на нас. Якби не ваш прихід, то ми б самі влаштували напад на царя. Повідомте Аріеєві, що, коли він прийде до нас, ми посадимо його на царський престол; бо ж влада має належати переможцям на полі бою». /5/ З цими дорученнями він відіслав гінців і разом із ними лаконця Хірісофа і Менона-фессалійця; останній поїхав сам з власної волі, тому що як друг Аріея, був зв’язаний з ним узами гостинності.
/6/ Вони помчали, а Клеарх залишився чекати. Солдати ж тим часом узялися добувати собі їжу і питво, запасаючись обозним хлібом і заколюючи биків та ослів із в’ючної худоби. Пройшовши трохи вперед від фаланги, вони на дрова підбирали стріли, якими рясніло поле битви і які були викинуті за наказом еллінів перебіжчиками від царя, а також плетені і дерев’яні єгипетські щити. /7/ Солдати зносили велику кількість легких щитів і перевернуті підводи. Усе це використовувалося для вогню, на якому солдати варили м’ясо і харчувалися ним увесь день.
Вже надійшла найгарячіша година на ринку, коли прибули посли від царя і Тіссаферна — всі варвари, і серед них один еллін, Фалін[95], який служив у Тіссаферна і користувався у нього повагою, бо видавав себе за знавця у військовій тактиці і в мистецтві рукопашного бою. /8/ Тож наблизившись і зібравши еллінських командирів, вони оголосили наказ царя еллінам: оскільки цар переміг у битві і Кір загинув, то їм слід скласти зброю, з’явитися до царевого намету і там, коли їм вдасться, здобути у нього ласку. /9/ Так говорили цареві оповісники. Елліни були приголомшені почутим, одначе Клеарх сказав лише, що переможцям не личить складати зброю. «Зрештою, ви, стратеги, — провадив він, — дайте послам найкращу на вашу думку і найсміливішу відповідь, а я зараз повернуся». Річ у тому, що один із слуг покликав його оглянути вийняті нутрощі жертовної тварини, бо ж у цей час Клеарх звершував жертвоприношення.
/10/ Тоді Клеанор — аркадець — як найстарший з-поміж стратегів відповів, що вони краще поляжуть на полі бою, але не віддадуть зброї. А Проксенфіванець сказав: «Зрештою, Фаліне, не можу збагнути, чи цар вимагає зброю як переможець чи він просить віддати як дружні дарунки. Адже коли він вимагає як переможець, то чому він просить, а не приходить і не бере її сам? Якщо ж він хоче отримати зброю як дарунки, то на що сподіватися солдатам, коли вони вчинять згідно з його волею?». /11/ На це Фалін сказав: «Цар вважає себе переможцем, тому що він убив Кіра. Хто ж тепер чинитиме опір його царській владі? Він вважає, що ви перебуваєте у його владі, бо ж ви опинилися у його володіннях посеред непрохідних річок, і він сам може повести на вас такі полчища, що за будь-яких умов, сприятливих для вас, ви навряд чи зможете дати відсіч». /12/ Після нього афінець Феопомп[96] сказав: «Фаліне, зараз, як ти сам бачиш, у нас нічого не залишилося, крім зброї та відваги — єдиного нашого рятунку. Зі зброєю в руках ми, у чому маємо певність, зможемо проявити звитягу, а віддавши її, ми знебудемося і духа, і самого життя. Тому не сподівайся, ніби ми віддамо зброю — єдине щастя, що залишилося у нас; навпаки, тримаючи її в руках, ми ще поборемося з вами за власне життя і всі ваші багатства». /13/ Вислухавши це, Фалін розсміявся і сказав: «Юначе, ти, однак, геть мов той філософ, і твої слова доволі зугарні; та знай, ти з’їхав з глузду, коли вважаєш, ніби ваша звитяга дужча за цареву могутність». /14/ Інші ж стратеги, кажуть, виступали у примирливішому дусі, і вказували на те, що вони залишалися вірними Кірові і можуть тепер так само віддано служити цареві, якщо той поставиться до них приязно. Якщо ж він забажає скористатися їхньою допомогою для якої-небудь справи, скажімо для походу в Єгипет[97], то вони всі назагал коритимуться йому.
/15/ У цей час прийшов Клеарх і запитав, чи дано вже відповідь. Фалін одізвався і сказав: «Ці люди, Клеархе, висловлювалися по-всілякому, але ліпше ти скажи свою думку». /16/ Клеарх сказав: «Фаліне, я радий бачити тебе, як, мабуть, і всі інші: адже ти еллін, як і всі ми, ті, кого ти бачиш перед собою, тому звертаємося до тебе за порадою, як у таких найскрутніших обставинах учинити нам у відповідь на цареву вимогу? /17/ І ти, перед богами, дай нам найкращу, найпевнішу, на твою думку, пораду, і завдяки цьому ти заживеш слави на майбутнє, коли розповідатимуть, що ось Фалін, посланий колись царем до еллінів з наказом скласти зброю, на спільному зібранні порадив їм таке ось. Ти ж розумієш, що б ти нам не порадив, в Елладі неодмінно оцінюватимуть твою позицію». /18/ Клеарх сказав це з потайною думкою, підбиваючи і цього, головного посланця з боку царя, до поради не складати зброї, й елліни тоді відчуватимуть себе впевненіше. А Фалін, зі свого боку, дав ухильну відповідь, усупереч його припущенню: /19/ «Якби із десяти тисяч можливостей у вас була бодай одна можливість на порятунок, ведучи війну з царем, то я би порадив вам не складати зброї. Оскільки ж немає жодної надії на порятунок без волі на те царя, то раджу вам рятуватися єдино можливим шляхом». /20/ Клеарх відповів: «Це так кажеш ти, а від нас передай цареві, що, на нашу думку, в разі необхідності, якщо нам доведеться стати друзями царя, то ми будемо значно надійнішими друзями у нього зі зброєю в руках, ніж коли будемо беззбройні; так само, коли нам випаде воювати, то краще битися зі зброєю в руках, аніж віддати цю зброю комусь іншому». /21/ Фалін сказав: «Звісно, я так і передам, але цар звелів сказати вам і те, що, коли ви залишитесь на місці, він укладе з вами спілку, а коли підете вперед або назад, то оголосить вам війну. Тож дайте відповідь і на це питання — чи ви залишитесь тут, в такому разі буде укладено спілку, чи мені повідомити від вашого імені про ваші ворожі наміри?» /22/ Клеарх сказав: «Передай цареві, що й ми такої ж думки щодо його вимоги». — «Тобто як це розуміти?», запитав Фалін. Клеарх відповів: «Якщо ми залишимося, то буде спілка, якщо ж підемо вперед або назад — війна». /23/ Фалін знову запитав: «Чи повинен я сповістити спілку або війну?» Клеарх знову відповів те ж саме: «Якщо залишимося тут на місці — спілка, якщо підемо вперед або назад — війна». Але як насправді він учинить — цього він не з’ясував.
Розділ 2
/1/ Фалін разом із своїм супроводом пішли. Прокл і Хірісоф повернулися від Аріея, а Менон залишився у нього. Повернувшись, вони передали, що Аріей відмовляється від царського престолу, бо, за його ж словами, є багато персів вельможніших за нього, і ті не визнають його влади. «Але, — говорив він (Аріей), — якщо ви хочете відступати разом з нами, то приходьте до нас цієї ж ночі. Якщо ж ви не прийдете, то ми підемо завтра рано-вранці». /2/ Клеарх сказав: «Зробимо таким чином: якщо ми прийдемо, то нехай усе буде згідно з вашими словами; якщо ж ми не прийдемо, то подумайте лишень, як нам діяти найкраще». Своїх намірів, проте, він і тут не з’ясував.
94
Демарат — спартанський цар. Він був позбавлений звання як незаконний син царя Аристона, утік до перського царя Дарія І і брав участь у поході Ксеркса на Грецію.
95
Про грека Фаліна, який користувався довірою Тіссаферна, відомо, що він був родом із Закінфа — острова біля західного узбережжя Греції.
96
Декотрі вчені гадають, ніби під іменем Феопомпа Ксенофонт вивів самого себе, проте навряд чи це припущення слушне, бо воно не узгоджується з фразою «Анабасіса» (II, 1,14): «Інші ж стратеги, кажуть, виступали», з чого випливає, що Ксенофонт розповідає про ці переговори з чужих слів.
97
Під час царювання Дарія II у Єгипті відбулося повстання, яке призвело до цілковитого відпаду країни від Персії і відновлення влади фараонів. Спроби Артаксеркса II Мнемона знову підкорити собі Єгипет зазнали невдачі.