Не лише більше ніж 1000 років тому – якщо брати епоху Ярослава Мудрого, – линули подібні пісні, вони були і раніше, тож і раніше їх співали і за часів легендарного Кия, за Аскольда, Олега, Ігоря, Ольги, за Святослава, Володимира, за Ярослава і звідтоді й понині пісня про рідну землю буде, покіль буде Київ.
А Київ вічно буде.
Тому рідна пісня була улюбленою і для Анни Ярославни, бадьорила і піднімала їй настрій у далекій Франції. І там Анна Ярославна (просто Анничка з Києва), на свій лад наспівувала б, як клялась:
І я теж, бувало, де б не був, у яких чужоземеллях, а як задумаюсь, згадуючи батьківщину свою, тихо наспівую, наче клятву рідному краю даю:
А дім наш, а отча хата кожного з нас в Україні нинішній – і завтрашній теж – це вона – Київська Русь.
Або ще – Давня Русь (найдавніша, першопочаткова), себто науково-історична назва держави східних слов’ян, що існувала з кінця IX до початку 40-х років XIII ст. У давньоруських джерелах Київська Русь іноді називалася просто Руссю або Руською землею…
Тож і Анну, яка прибула до Франції з Київської Русі чи просто з Руської землі, величали часом Анна Київська, а часом Анна Руська (зовсім не тому, що буцімто вона прибула, як дехто у Франції плутав, та й нині все ще плутає… з Росії, якої, звісно, тоді і в зародку ще не було).
У 1982 році Україна святкувала 1500-ліття Києва, своєї столиці і свого найголовнішого міста. Хоча, за археологічними розкопками, поселення на території Київщини існували 15 000—25 000 років тому, з часів неоліту та бронзового віку, але міське населення з’явилося пізніше, десь у VI ст., коли окремі міські поселення злилися в єдине.
За легендою Київ заснований трьома братами – Києм, Щеком і Хоривом та їхньою сестрою Либіддю.
За «Повістю временних літ» Нестора-літописця, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший став княжити.
І були три брати. Одному ім’я Кий,
А другому – Щек,
А третьому – Хорив,
І сестра їхня – Либідь.
І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борчів,
А Щек сидів на горі, що й нині зветься Щекавиця,
А Хорив – на третій горі, від нього ж
прозивалася Хоревиця.
В ім’я брата свого старшого заклали городок
І назвали його Київ.
І був коло города ліс
І бір великий,
І були (вони) мисливці на звірів
І тямущі та мудрі були,
І називалися поляни,
І від них же поляни-кияни і до сьогодні…
Є ще одна гіпотеза про походження назви Київ. Місто буцімто так назване тому, що його першими жителями були робітники (кияни), які обслуговували переправу через Дніпро. Вона являла собою дерев’яний настил на стовпах (киях), забитих у дно.
Відкриймо ще «Повість временних літ»:
«Інші, не знаючи, кажуть, що Кий був перевізником; бо біля Києва був перевіз тоді з того боку Дніпра, тому й говорили: «на перевіз на Київ», а коли б Кий був перевізником, то не ходив би до Цареграда. Але цей Кий княжив у роду своєму; і ходив він до царя, якого – не знаю, але тільки знаю те, як переказують, що велику честь мав від царя, якого – не знаю і при якому приходив царі.
Ідучи назад, прийшов [Кий] до Дунаю, і вподобав місце, і поставив городок малий, і хотів сісти з родом своїм, і не дали йому ті, що жили поблизу, ще й донині називають дунайці городище Києвець. Кий же прийшов у свій город Київ, тут скінчив життя своє, і брат його Щек і Хорив, і сестра їхня Либідь – тут померли».
З 882 року, коли Київ захопив новгородський князь Олег і проголосив: «се буде мати городам Руським», і Кий став княжити в Києві, а ще – Олег, Ігор, Ольга, Святослав, Володимир, доки син його Ярослав не збудував у граді Кия свій Київ, що в історії отримав назву місто Ярослава. Це частина давнього Києва, яка була зведена на Старокиївській горі під час княжіння Ярослава Мудрого.
Як свідчить літопис, будівництво міста Ярослава справді датується 1037 роком.
«У літо 6545 [1037] заклав Ярослав город великий Київ, а біля нього Золоті ворота. Заклав і церкву митрополичу на честь святої Софії, премудрості Божої, і потім на Золотих воротах кам’яну церкву святої Богородиці Благовіщення.
3
Чи не в цім був переконаний і король Франції Генріх I, коли послав до Києва своє високоповажне посольство із завданням будь-що висватати йому київську княжну, одну з найкращих у світі жінок.