Артеміс почав утрачати терпіння.
— Мамо, будь ласка. Спробуй подумати. У нас немає зайвих засобів для того, щоб відправляти їх на добродійність у Південну Африку. Увесь персонал, окрім Батлера, довелося відпустити, а йому потрібно ще видати зарплатню за попередній місяць.
— Лемур! — захоплено вигукнула Анджеліна. — Я згадала. Я купила лемура — шовковисту сіфаку.
— Не може бути, — миттєво відреагував Артеміс. — Propithecus candidus є вимерлим видом.
Його мати стала занадто невгамовною.
— Ні. Ні. Вони знайшли маленького лемура в Південній Африці. Вони не знають, як він потрапив
туди з Мадагаскару. Ймовірно, в човні браконьєра. Я мала врятувати його. Він останній із виду.
— Через рік або два він помре, — сказав Артеміс холодно, — тоді наші гроші будуть утрачені.
Анджеліна була шокована.
— Ти говориш як твій...
— Батько? Прекрасно. Хтось має діяти розумно.
Обличчя Артеміса виражало твердість і упевненість, але всередині нього щось мерзло. «Як він міг таким чином розмовляти зі своєю матір’ю, коли вона буквально убивалася з горя? Чому я не розвалююся на шматки? — здивувався він, і відповідь швидко прийшла. — Я Фаул. А Фаули завжди долають труднощі».
— Але п’ятдесят тисяч, мамо? За лемура?
— Вони можуть знайти самицю, — аргументувала Анджеліна, — і тоді ми допоможемо зберегти вид.
«Не має сенсу сперечатися, — подумав Артеміс. — Логікою тут не перемогти».
— І де цей щасливий лемур зараз? — запитав Артеміс безневинно посміхаючись, наче якась десятирічна дитина, що розмовляє про маленьких пухнастих звіряток.
— Він у безпеці, в Ратдаунському парку. Живе подібно до короля. Завтра його перевезуть літаком до спеціального штучного середовища у Флориді.
Артеміс кивнув. Ратдаунський парк фінансувався з приватних джерел заповідником у Віклоу, спеціально створений, щоб захищати тварин, що перебувають під загрозою зникнення. Він мав складнішу систему безпеки, ніж деякі середні швейцарські банки.
— Це просто чудово. Можливо, мені захочеться відвідати нашу п’ятдесятитисячну мавпочку.
— Артемісе, — розхвилювалася його мати. — Ти чудово знаєш, що шовковистий лемур є попередником мавп.
Знаю, але мене це зараз не хвилює.
Артемісу захотілося закричати: «Батько пропав, а ти витратила гроші, що мали піти на його пошуки, на якогось лемура!» Але він утримався. Мати була занадто чутлива зараз, а він не хотів сприяти її неврівноваженості.
— Ратдаун зазвичай не приймає відвідувачів, — продовжила Анджеліна. — Але я впевнена, що коли зателефоную їм, вони зроблять для тебе виняток, врешті-решт Фаули заплатили за цього примата.
Артеміс надів на обличчя маску захопленості.
— Дякую, мамо. Це буде великим задоволенням для мене і Батлера. Ти ж знаєш, як він любить маленьких пухнастих тваринок. Я мушу побачити той вид, який ми рятуємо.
Анджеліна шалено посміхалася, чим довела Артеміса до жаху.
— Чудово, синку. Це буде один зі способів залучення батька до цієї проблеми. Мати і син об’єднані проблемою порятунку світу. Я страшенно дратуватиму твого батька, коли він повернеться додому.
Артеміс повільно повернувся до дверей. У нього похололо на душі.
— Так, мамо. Мати і син об’єднані проблемою порятунку світу.
Після того як Артеміс зачинив за собою двері, він пожвавився і швидко побіг униз сходами, диригуючи пальцями уявним оркестром. Він зайшов у свою спальню, швидко одягнувся для поїздки, потім попрямув на кухню, де знайшов Батлера, який нарізував овочі коротким японським мечем кодачи. Він був тепер шеф-кухарем, садівником, а також охоронцем.
Величезний охоронець швидко нашатковував огірок.
— Літній салат, — пояснив він. — Просто зелень, яйця вкруту і курча. А на десерт я думаю приготувати крем-брюле. Я зможу випробувати свій вогнемет у дії.
Він подивився на Артеміса і був здивований, побачивши його одягненим в один з двох його костюмів, темно-синій, який він надів нещодавно на оперу в Ковент Гарден. [2] Артеміс завжди охайно одягався, але костюм і краватка були незвичайні навіть для нього.
— Ми збираємося на якусь офіційну зустріч, Артемісе?
— На неформальну, — сказав Артеміс із холодністю, якої охоронець не чув раніше в голосі Артеміса Молодшого, але добре знав від Артеміса Старшого.
— Просто бізнес. Я відповідальний за сімейні справи зараз, тому я маю відповідно одягатися.
— Ах... Я помічаю явну схожість із вашим батьком.