Розділ З
ерше, що цілком захопило увагу Тюдора, після того, як пішов Ретель, було: чому саме йому Серафін поставив всі ті запитання? У школі він ніколи не виказував якогось зацікавлення до філософії, і важко уявити, що він пізніше мав можливість зацікавитися, оскільки не продовжив навчання у вищому навчальному закладі, а відразу ж після випускних іспитів у гімназії почав працювати офіціантом. Його батьки, бідні селяни з околиць Требінья[16], ледве-ледве, з горем навпіл, змогли дати йому освіту в гімназії, до того ж йому щодня доводилося автобусом їздити на заняття, тож для нього всі предмети були настільки незрозумілими, як море вночі, а особливо — філософія. А тут він сам несподівано зацікавився якраз нею, хоча його ніхто не змушує. Та ще й стоїками! І ще: вчення стоїків, що доля керує усіма та всім, у голові Серафіна набуло якихось дивних обрисів, наче ним він хотів виправдати щось, що сам вчинив, чи те, що збирався зробити. Безперечно, це все безпосередньо пов’язане з прочитаною статтею.
Він ще раз дуже уважно поглянув на фотографію того Дуди. На перший погляд, не було взагалі ніякої схожості з Ретелем, проте якби зробити йому іншу стрижку, а його виснажене обличчя зробити повнішим, забрати тіні та бруд з фотокартки... у загальних рисах обличчя та постаті можна було знайти багато спільного.
Незважаючи на те, що ця справа мало його стосувалась, він вирішив, однак, це перевірити, із простої цікавості, як і в багатьох інших, схожих ситуаціях, коли за всіма логічними показниками щось мусило статися, але наперекір усьому, хоч і мало можливість статись, проте так і не відбулося. І не сподіваючись, що вийде щось путнє, він почав шукати. Найперше він вирішив дізнатись, чи Серафін Ретель під час війни 1993 року взагалі міг бути в Пакраці. Наскільки Тюдор Франко пригадував, постійно його бачив у Дубровнику, задіяного в обороні міста, і, до того ж, Серафін мав репутацію одного з незамінних організаторів. До інформації про нього міг дістатися легко; щодня він зустрічався на покері з Томом Бельом, який тепер був редактором «Дубровчанки», а тоді, під час війни, був командиром Ретеля. Вирішив витягти всі відомості з нього, але обережно, щоб Том не запідозрив, з якою метою насправді Тюдор питає. Коли вони наступного дня зустрілися за картярським столом, Тюдор, наче мимохідь, граючи та не виказуючи особливої зацікавленості, почав з Бельом розмову:
— Знаєш, Томе, вчора ввечері я зустрів свого колишнього учня, і твого колишнього підлеглого, Серафіна Ретеля. Виглядає так, наче він цілком пристосувався до умов життя. Він не страждає від посттравматичного синдрому.
— Так, я теж це помітив. Проте це справді рідкість серед тих, хто пройшов через ті випробування, крізь які пройшов він.
— Чи правду говорять, що він має великі заслуги в обороні міста?
— Чи великі? Вирішальні! Якби не він, то місто б не встояло. Ворог з дуже численними силами підійшов зовсім близько до Срджа, не далі, аніж за 500 метрів. Кожен, хто був би на його місці за умов, в яких опинився він, відступив би. Але він вперто стріляв і стріляв, не зупиняючись, врешті-решт вони відступили.
— І що, увесь час протягом війни він був тут, на дубровницьких територіях?
— Переважно.
— Що це значить — «переважно»? Так це було чи ні?
Бельо на хвилинку припинив гру й замислився.