Місто протистоїть по-своєму. Розсипається бризками зухвалого сміху ще недозомбованих постсовком студентів Художньої академії, що на вічних пагорбах. Місто залишається собою в скверах і парках, у затишках ще не вирубаних Кучерявенком тополь. Художник працює в Нью-Йорку, але щоліта повертається до свого міста, бо тут йому легше дихається. Він уже давно вирішив стати сам собі спонсором, здобути фінансову незалежність, щоб ніколи не залежати від Кучерявенків і йому подібних.
Балтимор, вересень 2002,
Український фестиваль у Петерсон-парку
Художник щойно скінчив велике скульптурне замовлення у цьому місті й декомпресується пивом разом з друзями на зеленому газоні, спроквола про щось бесідуючи. Трохи про політику, трохи про мистецтво, трохи про виживання на еміграції. Сонце шкварить більше ста за Фаренгейтом, на сцені ансамбль «Лиман» танцює гопак. Маленькі негренята із сусіднього гетто марно пробують повторювати рухи танцю…
Жваво у фестивальних лотках іде торгівля варениками, сувенірами й дитячою літературою. На чужині іммігранти[1] особливо чутливі до патріотичного виховання своїх дітей. Ціни кусаються – 30—40 зелених за лискучі солоденькі книжечки про Івасика Телесика та Пана Коцького видавця Ґудзика-Пудзика. Люди знаючі про нього кажуть, що його українське слово перевершить своєю безглуздістю тільки арабську абракадабру…
– Хтось добрий робить бізнес на сантименті переселенців… Подумати – дитяча література, і такий раптом ажіотаж у ситих американосів! – сьорбаючи пиво, роздумує сопілкар Микола з Нью-Йорка. Він теж прибув до Балтимора підробити на святі.
– Коли ми вже твій диск почуємо? – питає Художник, знаючи, що це Миколина заповітна мрія.
– Коли самі себе розкрутимо, тоді й почуємо… – філософськи відповідає той. – Я чув, ти теж подався ілюструвати дитячу літературу?
– Подався. Минулого літа здав ілюстрації в Києві в одну відому контору. Ціле літо витратив, щоб виконати замовлення. Хотів, щоб дітям в Україні додалось трохи екзотики… Акваріум, морське дно – довго вигадував.
– Ну й що?
– А вгадай! Отримали у видавництві ілюстрації, подзвонили, розкритикували, сказали, що грошей поки що нема на заплановану книжку. Зависло.
– Буває. Поки сам собі не видаси, ніхто тобі не видасть, – Микола про своє…
Через годину, ще після пляшки пива, Художник підходить до одного з епатажних новоприбулих книготорговців. Роздивляється.
– Як бізнес? – питає.
– Потихеньку. Дитячі книжки найкраще беруть. Бачили можливості сучасної поліграфії? Були б такі, коли ми виростали… Це все – Ґудзикові-Пудзикові.
– А оця – про морське дно? – Художник бере в руки книжку, з того часу, як робив ілюстрації минулого літа, тема ця його цікавить.
– Це нова – на початку року вийшла. Розбирають, остання залишилась.
У Художника потихеньку закрадається холодок усередину, незважаючи на пекельну спеку… Нехотячи перегортає сторінку. Знайомі малюнки хитро дивляться на нього звідти. Ще одна сторінка – ще одна до болю рідна ідея. Композиція на розвороті, образ, що ніяк не вдавався протягом двох тижнів…
– Ну що, будеш брати? Це найкраще видавництво в Україні. Дуже модне, – крізь туман спантеличеності чує Художник. Усвідомлення, що дивиться на власні ілюстрації, недобре, але міцно вкорінюється.
– Буду, – повільно витягає з кишені дві останні двадцятки і розраховується.
Балтимор, вечір того ж дня, майстерня Художника
На підлозі розкладені оригінали його власних ілюстрацій, які гуляли видавництвами Києва з минулого літа, доки не матеріалізувались в офісі Ґудзика-Пудзика. У кріслі навпроти сидить інженер з Болівії – Хаїм Шварцберг і крутить у руках щойно придбану на фестивалі книжку незнайомою йому мовою. На столі стоїть пляшка «Житомирської» і дві стопки.
– You’ve got screwed, buddy. (Тебе, друже, надурили…)
– You think? I am not paranoic? After all – his pictures are good, so many details, new details… (Думаєш? У мене ще не всі з голови клепки повибивало? Непогані ж ілюстрації, багато нових деталей…)
Хаїм Шварцберг недовірливо хитає головою – він п’ятдесятилітній філософ із джунглів. Його батько – родом з Ізмаїла, Художник родом з Одещини, на цьому і зійшлись. Півгодини тому Хаїм повідомив Художникові, що знає дещо про українську історію. Виявилось – знає: козаки зупинили Наполеона й Гітлера.
1