Купив Маммедджан на базарі тканину і сказав своїй першій дружині:
– Пері не вміє шити сукню, поший ти.
– Нехай шиє сама, – відповідала перша дружина, – що у неї, рук-ніг немає?
Маммедджан відніс ханові намисто, а на зворотному шляху запропонував одній старій:
– Тітонько, приходь до нас шити сукню. Дамо тобі кілька кранів.[14]
– Добре, дитино, – відповідала стара.
Прийшла вона до Маммедджана додому, взяла тканину і ножиці, та замість тканини розкроїла собі руку. Тоді пішла стара до хана, показала йому руку і сказала:
– Хан-ага, погані твої справи – раніше у Маммедджана була одна дружина, а тепер стало дві. І ось поглянь, задивилася я на їхню красу і не помітила, як порізала руку.
– Ідіть покличте Маммедджана, – наказав хан.
Маммедджана покликали, і хан сказав йому:
– Маммедджане, ти маєш добути мені молоко левів і тигрів. Це ліки для моєї матері. Даю тобі три дні строку. Якщо не добудеш – обов'язково тебе страчу!
Маммедджан повернувся до своєї дружини з плачем.
– Чому ти плачеш? – запитала його пері.
– Хан велить мені добути молоко левів і тигрів, – відповідав Маммедджан.
Тоді пері сказала:
– Хіба через це плачуть? Іди у таке-то місце: там лежить старий лев зі скалкою в лапі. Ти візьми із собою щипці і шило, підкрадися тихенько і витягни скалку. Потім сховайся, і що б лев не говорив, не показуйся. Тільки тоді, коли прокаже ім'я Сулеймана,[15] ти можеш вийти, і він виконає все, що тобі треба.
Як було сказано, Маммедджан вирушив туди, підібрався до лева і витягнув з його лапи скалку.
– Гей, хто це? Ти помреш! – крикнув лев.
Та відповіді йому не було. Тоді нарешті лев промовив ім'я Сулеймана, і Маммедджан підійшов до нього.
– Ну, чоловіче, – заговорив лев, – ти зробив для мене таке добре діло. Проси тепер, що тобі треба, я все виконаю.
– Мені треба левине молоко, – сказав Маммедджан.
Тут лев крикнув: «Шір![16]» – і з'явилася зграя тигрів. Потім він крикнув: «Пелен!» – і з'явилася зграя левів. Лев дав Маммедджанові два бурдюки і сказав:
– Наповнюй.
Маммедджан наповнив обидва бурдюки і нав'ючив по одному на тигра і лева. Старий лев послав з Маммедджаном ще кілька хижаків і наказав їм:
– Коли проведете його, повертайтеся назад. Маммедджан швидко дістався до міста. Люди, побачивши його, розбіглися і сповістили про все хана. Той вийшов назустріч Маммедджанові і закричав:
– Ах, моя мати врятована!
– Ну, якщо врятована, – сказав Маммедджан, – то відшукай десять баранів, щоб нагодувати звірів.
Маммедджан нагодував хижаків і відпустив назад. Наступного разу захворів сам хан.
– Ідіть за Маммедджаном, – наказав він.
– Я геть недужий. Кажуть, є одна молитва,[17] варто лише подивитися на неї, як відразу ж «яблуко заплаче, гранат засміється».[18] Якщо ти не дістанеш її мені, то помреш.
– Добре, – сказав Маммедджан, прийшов додому і розповів про все дружинам.
Тут пері йому й каже:
– Ця молитва знаходиться у злої пері. До неї сто років іти, і ти навряд чи зумієш повернутися. Тому піди і скажи ханові: «Твоє доручення я не можу виконати, а якщо ти і справді хочеш мене погубити, то краще убий сам». Хан же хоче убити тебе, а нас забрати собі.
– Але я дав ханові обіцянку, – сказав Маммедджан, – тому вкажи мені шлях, яким я маю піти.
Пері написала листа, дала його Маммедджанові і сказала:
– Якщо ти доберешся туди, то знай, що тамтешній сторож – моя сестра. Коли ти увійдеш у двері, вона буде намагатися убити тебе, тоді ти віддай їй цього листа.
Пері пояснила Маммедджанові, як добратися, і він вирушив у дорогу. На шляху йому зустрілася зруйнована фортеця. Увійшов він туди і улігся спати. Посеред ночі прискакав вершник на світло-жовтому коні і сказав Маммедджанові:
– Простягни руку!
Той простягнув руку.
– Закрий очі! – наказав тоді вершник.
Маммедджан закрив очі. Потім вершник сказав:
– Відкрий очі, – і Маммедджан відкрив. – Ось житло злої пері, – показав вершник і зник.
14
15
17
«…є