Та й потім, Господи, він же товстий, як бегемот, як допотопне страховисько…
Горі важко відсапувався і пропікав очима служницю, а та, маленька і пухкенька, схожа на клуночок, усе поглядала на свого огрядного хазяїна, який так пишно вбрався, і не помічала, як усе довкола убого: старомодні дешеві меблі, пошарпані книжки, вся обстанова неприбраної, напівтемної кімнатки.
Ясна річ, фрак був чужий. Професор Горі взяв його напрокат. Прикажчик з сусідньої крамнички приніс цілий оберемок фраків на вибір. І тепер, примруживши око й поблажливо посміхаючись, — ну просто arbiter elegantiarum[38] — він крутив бідолашного вчителя на всі боки: «Пардон! Пардон!», і раз у раз вирікав, відкидаючи чуба:
— Не те.
Професор пихкав і втирав піт.
Уже приміряно вісім фраків… дев’ять… цілу купу фраків. Той тісний, а цей ще тісніший. І комірець — ну просто зашморг! І манишка геть пом’ялася й вилізла з жилета! І цю білу накрохмалену краватку треба зав’язати, а як вона в’яжеться — один Бог знає.
Нарешті прикажчик змилувався:
— Оцей підійде. Ліпшого не знайдемо, повірте, синьйоре.
Змучений Горі обернувся до служниці й лютим поглядом урвав її вихваляння: «Ну як картинка! Задивишся!» Потім обдивився фрак (либонь, тільки з пошани до цього строю прикажчик величав його синьйором) і обернувся до прикажчика:
— А ще чогось у вас не знайдеться?
— Я приніс їх цілий тузінь, синьйоре!
— То цей, виходить, і є дванадцятий?
— Дванадцятий, до ваших послуг, синьйоре.
— Ну що ж, гаразд!
Цей фрак був ще тісніший за інші. Молодик, дещо роздратований, погодився:
— Тіснуватий, та дарма, підійде. Будьте ласкаві, погляньте в дзеркало, синьйоре!
— Красно дякую! — гаркнув Горі. — Досить того, що ви на мене очима лупаєте та ще оця синьйора.
Прикажчик стримано вклонився і пішов, забравши з собою одинадцять фраків:
— Отакої! — зойкнув розгніваний Горі, марно силкуючись підняти руку.
Він глянув на листівку-запрошення, що лежала на комоді, і знов засопів. О восьмій треба бути в домі нареченої, на віа Мілано. Двадцять хвилин дороги! А вже чверть на восьму.
Вернулася, випровадивши прикажчика, служниця.
— Ні слова! — закричав на неї синьйор Горі. — Спробуйте-но краще зав’язати цю краватку.
«Ну годі вам… зараз усе зроблю… А то комірець…»— забубоніла вона. І, старанно витерши фартушком тремтячі руки, взялася до справи.
Хвилин п’ять панувала тиша. І сам Горі, і вся кімната застигли, ніби в чеканні Страшного суду.
— Ну як, готово?
— E-ex, — зітхнула стара.
Професор Горі схопився на ноги й заволав:
— Годі! Пустіть! Більше несила!
Він зазирнув у дзеркало і враз так розлютився, що сердешна служниця аж затрусилася. Він незграбно вклонився і побачив, як фалди по-чудернацькому розійшлися й зійшлися. Тоді він рвучко крутнувся, мов кіт, якому щось причепили до хвоста. І тут — т-р-р — фрак луснув під пахвою.
Горі аж скипів від люті.
— Це по шву! По шву! — кинулася до нього служниця. — Зніміть, я зараз зашию!
— Ніколи! — гримав професор. — Я так піду, так піду, достолиха! Нікому руки не подам! Пустіть, я піду!
Він сердито вив’язав краватку, накинув пальто на свій ганебний стрій і вибіг на вулицю.
Зрештою не так уже все й погано, сто чортів. Сьогодні весілля його улюбленої учениці — Чезари Рейс. Вона заслужила це щастя. Так самовіддано працювала, сердешна, довгі роки навчання.
Дорогою він розмірковував про те, які дивовижні обставини призвели до цього шлюбу. Так… але ж яке прізвище в нареченого? Горі пригадав, як той прийшов до них в учительський інститут — шукати дітям своїм гувернантку. Такий багатий удівець, синьйор… Грімі? Гріті? Ні, Мітрі! Ага, так, Мітрі!
Ось як усе сталося. Рейс дуже бідувала. Вона в п’ятнадцять років лишилася сиротою без батька і билася як риба об лід, щоб прогодувати стару матір, — шила, давала приватні уроки. Та ще й училася, одержала учительський диплом. Горі, вражений завзяттям Чезари, клопотався за неї по закінченні інституту і виклопотав їй місце вчительки в Римі. Потім до нього звернувся цей синьйор Гріті… (Гріті, Гріті, от, Гріті його прізвище, а не Мітрі!)… і він рекомендував йому Чезару Рейс. Через кілька днів той прийшов знову, засмучений. Чезара Рейс відмовилася від місця гувернантки. Вона надто молода, недосвідчена, кинути свою стареньку маму не може, а найдужче вона боїться пліток. Треба було бачити, як вона все це щебетала і які міни корчила, свавільниця!