«Он воно що! — подумав я і спокійно пішов, забравши зі столу решту своїх монеток, які був відклав для наступної ставки. — Існує, значить, і такий спосіб pour gagner à la roulette[15], хоч він і не описаний у моїй брошурці. Здається, цей спосіб найпевніший!»
Проте доля, не знаю вже, з якою таємною метою, побажала врочисто й незабутньо спростувати мої висновки.
Я підійшов до іншого столу, де грали на великі суми. Спочатку довго розглядав людей, які там сиділи й стояли. Більшість із них були поважні пани в чорних фраках, серед них я нагледів кількох дам. Якісь вони, ті гравці, непевні — здалося мені. Надто ж один білявий чоловічок, що в нього великі блакитні очі помережані червоними прожилками й оторочені довгими, майже білими віями, спочатку викликав у мене підозру: зодягнений у фрак, але ж дуже помітно, що не звик носити його. Мені закортіло поглянути, як чоловічок поводиться під час гри. Він поставив багато і програв, однак у розпач не вкинувся, а знову зробив велику ставку. Ясно — цей на мої дрібняки не зазіхне. Хоч я вже один раз, як то кажуть, обпікся, та все ж таки стало соромно всіх підозрювати: люди цілими пригорщами геть без страху кидають золото й срібло, мов пісок, а я потерпаю над своєю злиденною дрібкою.
Мою увагу привернув блідий, наче віск, юнак з великим моноклем у лівому оці. Він дуже старався прибрати байдужого вигляду: сидів розвалькувато, мляво, ніби сонний, виймав з кишені штанів золоті монети, зневажливо клав навмання на будь-який номер і, не дивлячись на рулетку, поскубував свої ледь висіяні вусики, аж поки кулька зупинялася. Тоді питав у сусіди, програв він чи ні.
Програвав він весь час.
Його сусіда, років сорока, надзвичайно елегантний худорлявий синьйор з довгою тонкою шиєю, жвавими чорними очима й густим смолянистим волоссям, зачесаним назад, щоразу з явною втіхою відповідав ствердно. Сам він інколи вигравав.
Я присусідився до повновидого синьйора, такого смаглявого, аж наче присмаленого. Волосся в нього було сивувате з попелясто-сірим відтінком, а кучерява борідка ще зовсім чорна. Він ніби пашів силою й здоров’ям, але здавалося, що прудкий біг кульки викликає в нього ядуху, так надривно той чоловік хрипів. Люди оберталися й дивились на нього, та він рідко це помічав, а помітивши, на якусь мить замовкав, роззирався навколо з нервовою усмішкою, тоді знову починав хрипіти і не міг заспокоїтись, аж поки кулька не попадала на цифру.
Я спостерігав і не зогледівся, як лихоманка гри охопила й мене. Перші ставки не вийшли. А потім я відчув у собі якийсь дивний бурхливий хміль, я діяв майже автоматично, скоряючись несподіваному підсвідомому натхненню, і в мене одразу ж виникла спершу надія на виграш, а потім впевненість у ньому. І я вигравав! Спочатку ставив мало, а тоді, не рахуючи грошей, усе більше й більше. Мене все дужче змагало якесь світле сп’яніння, що його не розвіяло навіть кілька програшів, бо здавалося, що я їх передбачав. Іноді подумки я казав собі: «Цю ставку програю, мушу програти!» Я був наче наелектризований. Настала мить, коли мене пойняло нестямне бажання ризикнути всім, раз і назавжди. Я виграв. Задзвеніло у вухах, все тіло вкрилося холодним потом. Мені здалося, що один круп’є, вражений таким дивовижним успіхом, стежить за мною. Я трохи злякався, але в погляді того чоловіка зблиснув відвертий виклик і змусив мене знову ризикнути всіма виграними грішми. Моя рука несамохіть потяглася до тієї самої цифри — тридцять п’ять. Потім я завагався і хотів був забрати ставку, та зненацька поклав гроші на місце, наче підкорився чиїйсь невидимій команді.
Я заплющив очі і, мабуть, дуже зблід. Запала глибока тиша, стало моторошно: здавалося, що все тут відбувається тільки задля мене, що всі гравці й глядачі заціпеніли разом зі мною в тривожному чеканні. А кулька котилася цілу вічність, так повільно, що кожна мить робила мою муку нестерпнішою. Нарешті кулька зупинилася.
Я вже знав і нітрохи не сумнівався, що круп’є звичним голосом вигукне:
— Trente-cinq, noir, impair et passe![16]
Тільки голос той чувся мені наче здалеку.
Забравши гроші, я відійшов від столу аж п’яний, ледь переставляючи ноги.
Насилу доплентався до канапи і знеможений упав на неї, відкинувши голову на спинку. Страшенно хотілося заснути, поринути в забуття. Але тільки-но я почав дрімати, як щось несусвітньо важке навалилося на мене, і я враз отямився. Скільки ж я виграв? Я розплющив очі та притьмом заплющив — голова запаморочилась. У залі стояла така задуха, що можна було зомліти. Я помітив яскраві свічники. Як? Уже вечір? Так довго я грав? Я тихенько підвівся і вийшов надвір.