— Вони повмирали, а їхні діти лишилися! — гарячився Данко, затято нахмуривши брови. — Індіяни мусять повбивати і повиганяти всіх тих, хто говорить по-портуґальськи!
— Що ти будеш багато говорити, Данку, — вмішався в розмову Сокіл. — Та ти ще гірший, як портуґалець. Портуґальці тепер з індіянами не воюють, а ти ще недавно в таборі луки проти індіян робив...
Хлопчина раптом почервонів і аж розгубився від сорому:
— Так, бо... бо... а чого казали, що індіяни наших убивають і крадуть дітей?..
— І це була правда, Данку! — підхопив Ґроссбах. — Портуґальці були жорстокі, але ійдіяни — ще гірші, бо ж вони були дикунами. Ні одні, ні другі не знали милосердя, і жодна біла людина, котра навіть приязно ставилась до індіян, не виходила з їхніх рук живою.
— Але портуґальці перші зачіпалися!
— Правда, портуґальці перші «зачіпалися». За портуґальцями прийшли французи, за французами голяндці, і всі хотіли панувати в Бразилії. Портуґальці, як перші, що відкрили Бразилію, не хотіли її нікому віддати. Вони воювали не лише з індіянами, але й з французами й з голяндцями. В цих війнах приймали також участь і самі індіяни, частина котрих стала по боці портуґальців, а друга — по боці французів. Остаточно перемогли портуґальці й з тієї пори ще більше відчули себе господарями нововідкритої землі. І хоч з портуґальців тепер сміються, але саме їм завдячує Бразилія те, що значна її частина стала вже вповні цивілізованою країною. Пізніше сюди почали приїжджати інші народи, змішувалися з портуґальцями та індіянами, поки нарешті не витворили цілком нової бразилійської нації.
— То, значить, що бразилійці не є портуґальцями? — спитав здивований Данко.
— Ні. Я ж тобі кажу, що бризилійська нація — це суміш різних народів. Тільки мова її майже така, яку вживають в Портуґалії. Але в основі тієї націїї є головно індіяни і портуґальці. Портуґальці женилися з індіянками, а їхні діти називалися мамелуками* і були ще більшими ворогами індіян, як портуґальці. І там, де самі портуґальці не могли дати ради з індіянами або чужинцями, вони висилали відділи мамелуків. Мамелуки не жаліли себе, але не жаліли й противника. Це й зрозуміло, бо портуґальці були тільки кольонізаторами, а мамелуки — синами бразильської землі. Не дивно, отже, що діти і внуки мамелуків стали великими бразилійськими патріотами і пізніше віддавали своє життя не за портуґальські інтереси, а, навпаки, — за звільнення Бразилії з-під портуґальського панування. З другого боку, внуки і правнуки портуґальців, які народилися і виховалися на бразильській землі, билися також проти Портуґалії за незалежність Бразилії точнісенько так, як билися колись мамелуки проти індіян. Сторінки, які записала Бразилія у боротьбі за незалежність, наскрізь просякли кров’ю, але нарешті таки ця нова країна 7 вересня 1822 року стала незалежним від Портуґалії королівством на чолі з королем Петром Першим[19]. Отже, бачиш, Данку, ненависть до портуґальців не є витвором самих індіян, але й бразильців портуґальського походження. А ті портуґальці, що емігрують до Бразилії зі своєї батьківщини ще й тепер, є такими ж емігрантами, як і всі інші...
Данко так уважно слухав, що в голові у нього почало мішатися. Дитячий мозок був ще надто молодий, щоб стравити на один раз так багато поважних відомостей. Тому хлопець раптом відчув страшну втому і дивився вже на Ґроссбаха посоловілими очима, не відповідаючи нічого.
Сокіл помітив це і скомандував:
— Ну, синочку, на сьогодні досить! Пан Ґроссбах був такий ласкавий, що дав нам дуже гарну лекцію з історії Бразилії. Пізніше, як підеш до школи, навчишся ще більше. А зараз подякуй панові Ґроссбахові, побажай йому доброї ночі і лягай спати.
Данко покірно виконав розпорядження батька, помолився і ліг. Почав уже дрімати, коли почув, як Ґроссбах півголосом сказав батькові:
— Ну, й головка у вашого Данка! Це росте другий Черчіль!
— Не дивуйтеся, пане Ґроссбах, — відповів Сокіл. — По таборах через брак пелюшок матері немовлят часто в часописи сповивали. От і виросло ціле таке покоління «Черчілів», тільки без батьківщини...
Данко підняв голову з подушки і ледве розплющив очі:
— Я не буду Черчіль! — запротестував сонним голосом. — Я буду такий, як гетьман Хмельницький!..
Тоді опустив голову на подушку і моментально заснув. Але й уві сні бачив помальованих у сині і жовтогарячі фарби індіян з великими кружальцями в губах. Дикуни прокладали якусь довгу дорогу і змушували Данка носити відерцем пісок і сипати його на велику купу...
19
Педру I (12 жовтня 1798 — 24 вересня 1834) — засновник і перший правитель Бразильської імперії, де він був відомий як «Визволитель».