— Твої кишки зовсім діряві, — говорив Коарасіяба. — їх треба латати.
Замість води, Данко мусів пити гіркий сік кактусів і вивари з якогось коріння. Зовнішні рани Коарасіаба лікував такою самою смердячою чорною мастю, як лікував Сокола.
Та по кількох днях висліди лікування були такі очевидні, що в них уже ніхто не міг сумніватися: висохле, як у мумії, за час хвороби тіло хлопця почало наливатися, а на шкірі вже почали з’являтися здорові місця.
Заспокоєний Сокіл знову поїхав до лісу, залишивши Данка під опікою отця Вісенте та Коарасіаби, котрий відходив від хворого лише тоді, коли треба було приготувати ліки. Що третій день, правда, прибував від Сокола післанець верхи на коні, але кожного разу вертався тільки з відрадними вістками.
А через місяць Данко вже сидів у ліжку, свіжий і чистенький, немов щойно вилуплене з яйця курча, і весело дивився на світ. Вставати і їсти щось, окрім сирих яєць, свіжих овочів і злегка підсмаженої курячої печінки, Коарасіаба ще не дозволяв, але це вже було дрібницями у порівнянні з тим, що довелося перенести, і Данко покірно виконував усі накази свого «лікаря».
А ще через місяць, зараз після Великодних Свят, Данко приймав уже активну участь у підготовці до чергової церковної фести, які тут улаштовувались чотири рази до року: в першу неділю по Великодних Святах, на святого Антонія, на Покрову і на Непорочне Зачаття.
За дев’ять днів перед фестою у церкві правилися вечірні молебні. Кожний молебень патронували призначені на той день так звані «фестейри» — по кілька пар подруж, або хлопців і дівчат. Кожна пара запрошувала на свою «новену»[36] по десять людей і збирала з них грошеві пожертви на церкву та різні подарунки для фести.
Напередодні фести коло церкви все був великий рух. Сходилися і з’їжджалися люди з околиці за десятки кілометрів пішки, верхи і на каросах[37]. Будували помости для аукціону, будку для продажі пива, приправляли велику кількість шураско, збивали примітивні лавки і столи, натягали довкола шнурки з кольоровими папірцями і гарно прибирали церкву.
Прибуло на фесту три чужих священики, приїхав з лісу і Сокіл, бо його поставили фестейром разом зі старенькою, дуже побожною вдовицею доною Марією, якраз напередодні фести. Оскільки в церкві в день фести правилося одна за другою Служби Божі, Сокіл попросив відправити одну Службу Подяки за щасливе уздоровлення сина і зложив на церкву значну суму грошей.
По закінченні відправ почалися забави. Гості купували шураско, хліб, пиво, солодкі «боли»[38] і сідали їсти.
Найнятий музикант з гармонією пригравав «для смаку» різні народні мельодії, а деякі гості, даючи на церкву невеличкий даток, замовляли для себе ту, чи іншу пісню.
Потім почалася реалізація пожертвуваних на фесту дарунків. Вони були різні: сорочки, черевики, мило, желетки для голення, кухонне начиння, пляшки з горілкою, ножі, кури, поросята і т. д. Це все або продавалося з аукціону, або розігравалося на «колесі щастя».
Коло аукціону звичайно велася завзята боротьба, і було дуже весело. Наприклад, ішов на продаж звичайний солом’яний капелюх.
— Ціна — один крузейро! — кричав аукціоніст. — Ціна — один крузейро! Один крузейро — раз! Один крузейро — два!..
— Два крузейри! — кидав хтось збоку.
— Два крузейри! Два крузейри — раз! Два крузейри — два!
— Три крузейри! — вмішувався хтось новий.
— Добре, три крузейри! Такий гарний капелюх — і всього три крузейри! Продовжую: три крузейри — раз!..
За яких півгодини капелюх вартував уже сто крузейрів, себто стільки, за скільки можна було купити десять капелюхів, але змагуни, попавши в газард, набивали ще вищі й вищі ціни, аж поки хтось таки не перемагав.
— Сто дванадцять крузейрів — раз! Сто дванадцять крузейрів — два! Сто два... Ніхто більше не хоче? Дивіться, який щасливий капелюх!.. Сто два... Ну, хто більше?.. Нема нікого? Сто дванадцять крузейрів... три! — кінчав захриплий аукціоніст і стукав дерев’яним молоточком по столі.
Щасливий переможець платив гроші й брав капелюха. Йому плескали, а до того ще й гармоніст грав туш.
— Пара курей! Пара курей на «колесі щастя»! Купуйте ріфи[39] на пару курей! — кричали підлітки, снуючись по натовпі.
Кричав далі захриплий аукціоніст, фурчало «колесо щастя», грала гармонія.