Виходячи, побачив Коарасіабу на ґанку під дверима і здригнувся.
— Добрий день, Коарасіабо, — привітався він з тремтінням у голосі.
— Добрий день, — відповів Коарасіаба. — Ти довго спав, і я не міг відійти від дому.
Данко чомусь злякався, що індіянин затримає його і почне говорити про вчорашнє, а тому поквапливо сказав:
— Я спішуся, Коарасіабо. В монастирі напевне вже поснідали.
Та Коарасіаба ані не думав затримувати Данка, ані взагалі не дав по собі пізнати, що у їхніх взаєминах виникло щось нове. Тільки хитнув головою і сказав:
— Іди, іди. Лиш замкни хату і візьми з собою ключ, бо я також іду: один чоловік просив мене до хворого...
Данко поспішно замкнув хату, вхопив ключ і вийшов з подвір’я.
Проходячи повз Саміра, де, як звичайно, стояло при шімароні кілька чоловіків, він пригадав собі фоґети, і на душі йому стало ще важче.
«Треба забрати в Арасі решту і заплатити Самірові за капіле і цукерки», — подумав уголос і приспішив ходу.
На щастя, отець Вісенте кудить виїхав, а другий священик сидів з дітьми в школі, отже, за спізнення не треба було виправдуватись. Скоренько випивши каву, Данко вийшов на вулицю і побачив несподівано Арасі.
— Добре, що бачу тебе, Арасі, — сказав він, привітавшись. — Прошу, віддай мені решту грошей, бо я маю заплатити Самірові те, що йому завинив учора.
Арасі заложив руки в кишені й протяжно свиснув:
— Пушшя ля ґерра!.. А я чекаю на тебе, щоб ти пішов доплатити за фоґети.
Данко остовпів:.
— Доплатити за фоґети?!! — скрикнув він. — Але ж тобі ще мало лишитися тридцять круйзерів!..
— Ет, вай пентіар макако![69] За скільки ж ти думав справді купити фоґетів?! За двадцять круйзерів? Я б не пішов навіть смітитися. За двадцять круйзерів можна було купити тільки один гарний фоґет, або чотири маленьких.
— Так?!!
— А певне, що так. Іди спитай Саміра, коли мені не віриш.
Данкові потемніло в очах.
— Двадцять круйзерів один фоґет?! — перепитав з жахом. — І скільки ж ти взяв?
— Взяв чотири великих, п’ять малих і двадцять буска-пе.
Від зухвалого тону Арасі Данка почала огортати злість:
— І скільки ж те все коштує? — спитав на цей раз гостро.
— Разом — сто тридцять круйзерів.
— Так?.. Ну, то от що я тобі скажу, Арасі: хай тих моїх п’ятдесят круйзерів пропадає вже, але решту — будеш платити сам! Зрозумів?
Арасі зневажливо потиснув плечима і сплюнув:
— Не маю нічого спільного з рибою і нічого платити не буду! Я тобі подарував бальон, а ти мене послав по фоґети, і Самір про це знає. Він мені на кредит не дає нічого, а як дав — то тобі. Іди спитай, на кого борг записаний. Адже Бенедіто приходив тебе питати?
Данкові захотілося сісти просто на землю і розплакатися від стиду: «Вісімдесят круйзерів!.. Вісімдесят круйзерів плюс гостина товаришів!!! — крутилося у нього в голові. — І що я тепер скажу татові?!»
Нарешті хлопчина попав у таку лють, що вперше за все своє життя вилаявся поганими словами:
— Ти — свиня, Арасі, і я не хочу з тобою більше говорити!..
— А ти — бурро! Ну, скажи мені, що такого страшного сталося?
— Те сталося, що я тепер татові в очі не подивлюся!
— Ет, вай-вай на онда! «Не подивлюся татові в очі», — перекривив він Данка. — Подумаєш, велике діло для твого тата сто тридцять круйзерів!..
— Як невелике — то піди заплати, а я тебе більше не хочу бачити!
З тими словами Данко обернувся і пішов геть.
Ішов неуважно, спотикаючись що-кілька кроків, як п’яний, цілком отуманений питанням: Де взяти грошей, щоб, заплатити борг? Уже хотів рішитися на продаж якихось своїх речей, як наприклад, кишеньковий ножик, вудки і сіть на рибу, або футбольний м’яч, але відкинув цю думку і пригадав собі Алісу. Вона напевне при тій нагоді сказала б: «Так, так, Данку: хто купує те, що не може, потім продає те, що не хоче!» І зрештою, біда не в самому борзі, а в непослусі. Хоч би й був той борг заплачений, то прикрої розмови з татом все одно не оминути. «Ніхто не зробить зла, щоб за нього не заплатив», — сказала б знову Аліса...
Данко прийшов додому, замкнувся на ключ і сів на своє ліжко, стиснувши голову руками.
— Ну, що тепер буде?! — шептав з розпукою. — Що буде?! Як же я тепер татові в очі подивлюся?.. Адже тато мене попереджував, тато наказував, щоб я фоґетів не купував!.. Але я був, як мала дитина, як дикун, не витерпів... Де ж таки — велике диво фоґети! А все через Арасі... Навіщо мені, остаточно, здався той дурний бальон і ті фоґети! Коли б не той бальон, то й Коарасіаба не ворожив би на ньому і не посвячував би мене у свою таємницю... А тепер іще ця клятва!.. Чи ж я маю право на якісь обіцянки й клятви у секреті від тата?.. І що я тільки наробив?.. Що я наробив?! От послухав «приятеля», того нікчемного Арасі!.. Ох, правду казала Аліса: «Поведися з добрими — будеш одним з них, поведися з поганими — будеш найгіршим серед них»...