— Хіба ти будеш нести їх аж сюди?! Та ж ліпше приплисти до пристані: туди з містечка вдвоє ближче.
— Ет, що ти знаєш!.. Сиди.
Данко покірно сів у човен і відразу занурив руку в жовтувату холодну воду.
— Не відходь же нікуди, — наказав Арасі, — і пильнуй човна, бо ще хтось може його відчепити. Я скоро вернуся...
Данко лишився сам...
Стиха хлюпала широкою плахтою Парана, пестливо вигріваючись у гарячих проміннях сонця. Її сіро-жовтуваті води заклопотано бігли вниз, минаючи то пологі, вкриті низенькою травою, то стрімкі глинясто-червоні береги. Зеленими шапками здіймалися над плесом численні більші й менші острови, а довкола, куди лише сягало око, немов велитенські, вкриті густо-кучерявою зеленого вовною потвори, розляглися гори. Повітря в Бразилії є особливе, надзвичайно чисте, прозоре, і дозволяє все бачити дуже виразно на віддалі багатьох кілометрів.
І Данко, кидаючи то в цей, то в другий бік очима, любувався чітким рисунком замріяних пальм, що підносили пучки сірувато-зеленого пір’я над лісом, ген, на далеких виднокругах. Любувався високими, вивернутими догори парасолями піньорів, котрі видавалися, як би намальовані тоненьким пером, вмоченим у чорно- зелену фарбу, на ясному атлясі неба. Зелень, зелень, зелень!.. Густа, соковита, багата на відтінки зелень!.. А між нею — цілі букети квітучих дерев: фіялкових кароби і ґліцінії. жовтих «шува де оуро»[72], іпе та ще якихось корчів, назви котрих знають лише ботаніки.
Десь близько цвіли дикі помаранчі, й їхній тонкий та сильний аромат аж просив розширити груди й дихати глибше.
Зелені колібрі з синіми головками і довгими дзьобиками скоро-скоро тріпотіли крильцями, припадаючи до розкритих келихів квіток, поки не випивали всього нектару. А тоді блискавично перелітали до другої квітки і звисали над нею, знову скоро-скоро тріпочучи крильцями. Здавалося, що вони справді цілують квіти, і тому в Бразилії їх називають «бейжафлор» — «цілуй квітку».
Грали в повітрі метелики, різні-прерізні: жовті, білі, червоні, різнокольорові, великі й маленькі. Особливо великими були білі, що здалеку видавалися розгорненим подвійним аркушем паперу, вирваним з зошита і пущеним з вітром. Були й фіялкові, оті, що з них мистці в Бразилії роблять чудові образи, відповідно укладаючи обламані крильця.
Тут і там з’являлися маленькі, також зелені, з синіми, білими й червоними оздобами папуги-пірікіто і весело лопотали про якісь лісні історії на своїй сварливо-комічній мові.
Під впливом тієї краси і величного спокою природи у Данка поволі уляглося почуття гострої тривоги, а, замість того, його опанував глибокий, але лагідний сум. Хлопець задивився у воду і незабаром йому видалося, що він з човном і оті найближчі острови пливуть кудись угору проти течії швидко-швидко, а ріка застигла і стоїть нерухомо. Це було так приємно, що він не ворушився і старався якнайглибше піддатися приємній облуді.
Нарешті шемір в корчах і звуки голосів вирвали його з задуми. Він обернувся і побачив, що до берега підходив Арасі з Бенедіто. Кожний з них ніс через плечі, в руках і на головах таку кількість різноманітних пакунків, що видавався подібний до мурахи, або до їжака, обтяжених ношею, вдвоє більшою, як сам «носій».
— Фу! — з полекшею сказав Арасі, скидаючи все на землю. — Насилу доніс.
Потім вийняв з кишені дрібні гроші і, даючи їх Бенедітові, додав:
— Ти ж дивися, Бенедіто, нікому не кажи, що Данко поїхав зі мною. Ми за яких дві години вернемося назад.
— Добре! — відповів муринчук. — Щасливої вам подорожі.
— Дякуємо...
За пару хвилин пакунки були вже в човні, човен відв’язано з припони, й Арасі відіпхнувся веслом від берега.
— З Богом! — сказав урочисто Данко і перехристився.
— З Богом! — відповів Арасі.
Словничок чужих слів
«Бог вогню», це перша в українській літературі повість із бразилійського життя[73]. Вона вперше впроваджує в нашу літературу нові слова портуґальсько-бразилійського й індіянського походження. Всі ці слова пояснені в тексті книжки. Щоб полегшити юним читачам шукання за поясненнями по книжці, подаємо в цьому томі короткий словничок.
аканґа — голова
аканґера — череп людський або звірячий
акванґапе — прикраса з пер на голові в індіян
анта — травоїдна тварина, покрита темною шерстю, подібна до малого слона заввишки 1 метра[74]
73
Це не зовсім вірне твердження. «Бог Вогню» — не перша повість про життя у Бразилії, написана та видана українською мовою. На час написання та видання цього твору Ольги Мак уже існували повісті інших авторів про пригоди українців у Бразилії, (наприклад, «В пралісах Бразилії» Петра Франка, або «В пралісах Південної Америки» Сави Крилача (Людвіґа Сідлецького)). Але твір Ольги Мак значно більший за обсягом, ніж попередні українські художні твори про Бразилію, і вірніше називати його романом, аніж повістю. Було б справедливим твердження, що це найперший український РОМАН про Бразилію. Взагалі, Ольга Мак деякі свої романи називала не романами, а повістями чи навіть оповіданнями.
74
Анта — португальська назва бразильського тапіра, одного з чотирьох видів родини тапірів, звірів ряду непарнокопитих. Тапіри мешкають у Центральній та Південній Америці, а також Південно-Східній Азії. Схожі скоріше на кабанів. Зі слонами їх порівнюють через наявність хобота, але маленького.