«Татів пістоль!» — мигнуло в Данка в голові, і він відразу забув про стерно.
— Дивись! — загрозив з ненавистю в голосі Арасі. — Тільки торкнеш стерно — уб’ю!..
І він, поклавши пістоль перед собою на пакунках, знову взявся до весел.
Та Данко дійшов уже до такого стану, коли людина перестає числитися з найгрізнішою небезпекою і готова кинутися насліпо навіть у полум’я.
— Арасі, — сказав він знову тихо, але таким дивним голосом, що індіянинові стало моторошно, — ти, або попливеш до Мато Ґрассо, або твоє мертве тіло розіб’ється на водоспадах Сете Кедас... До Ґваїри ти не пристанеш!
Арасі не міг витримати його погляду. Він відвів свої злодійкувато бігаючі очі, забурмотів у відповідь щось невиразне і енергійніше запрацював веслами.
Арасі!.. — ще раз повторив Данко.
Індіянин не реагував.
Тоді сталося щось цілком несподіване: Данко зіщулився, як стиснена спіраль, і перше, ніж Арасі зміг зрозуміти його намір, чи попередити його рух, з усього розмаху впав на правий бік човна. Арасі скрикнув і, впустивши весла, вхопився руками за борти, щоб втримати рівновагу. Пістоль від того несподіваного руху зсунувся і впав кудись поміж клунки. А Данко вже перехилився і впав на лівий бік, так що човен мало не зачерпнув води.
— Що ти робиш, божевільний?!! — загорлав зблідлий Арасі.
— Хочу тебе втопити, ботокуде, — зі стиснутими зубами відповів Данко, перекидаючи знову тягар тіла на правий бік.
— Данку!.. Та чи ти здурів?! Та ж втопимося обидвоє!!! — кричав смертельно переляканий Арасі, з трудом вирівнюючи розгойданий човен.
— Мені вже все одно, ботокуде... Я можу загинути, але ти до Ґваїри не пристанеш! — видушував через зуби кожне слово Данко, кидаючись то в один, то в другий бік.
Арасі побачив, що його противник не жартує і справді приготований загинути, а човен мав от-от набрати води і піти на дно.
— Данку!.. Данку перестань!!! — вже завив Арасі диким голосом і звівся на ноги, щоб кинутися на Данка.
Але в цьому була його велика помилка: ще сидячи, він міг якось триматися і вирівнювати човен. Тепер же, піднявшись на ноги, він при черговому похиленню човна стратив рівновагу й шубовснув у воду. Правда, при тому човен так гойднуло, що й Данко мало не полетів за ним, але якось втримався, відрухово налігши на протилежний борт.
— Ф-ф-у! — зітхнув він з полегшею, але зараз же занепокоївся.
«Боже мій, — подумав злякано, — якщо Арасі й справді втопиться, то я, на довершення всього, стану ще й вбивцею!..»
І, забувши вмить все, що сталося перед кількома хвилинами, він кинувся до весел. Але на своє розпучливе здивування побачив, що весел не було: одне з них, обігнавши човен, тікало наперед, а другого взагалі не було ніде видно. Човен же, лишений на волю хвиль, свавільно затупцював на воді, ліниво обертаючись то в один, то в другий бік. Данко у відчаю роззирався довкола, не знаючи, що почати. Коли нараз у кількох метрах від нього високо знялася поверхня води, а з-під неї, порскаючи й захлинаючись виринув Арасі. Від того Данко відразу опритомнів. Миттю кинувся до клунків, поспішно розгріб їх, знайшов на дні човна пістоль і, піднявши його, став у вичікуючу позу. А індіянин тим часом кількома дужими помахами рук дігнав човен і вхопився за борт.
— Тепер я тобі покажу! — шипів він, задихаючись, до Данка.
— Тепер я тобі покажу, Арасі! — намагаючись вгамувати потрясення, відповів Данко і наставив пістоля. — Пусти борт, бери за керму і штовхай човен до берега, скоро!
Однак, Арасі не спішився виконувати наказ. Обережно, щоб не перевернути човен, він простягав руку, намагаючись ухопити Данка за ноги.
— Арасі! — крикнув остережливо Данко і, миттю відбезпечивши пістолю, дав два постріли над головою напасника.
Кулі плюмкнули у воду, а індіянин пригнув голову, ховаючись за борт.
Данко ж з тривогою приглядався, чи й справді не поранив Арасі. Переконавшись, однак, що постріли не зробили ніякої шкоди, знову скомандував:
— Наказую тобі востаннє: бери за корму[24] і штовхай човен до берега Мато Ґроссо! А, коли не хочеш — можеш собі залишитися на воді сам. Ну?..
Арасі трохи подумав, але зміркував, що іншого виходу для нього нема. Тому, скрипнувши у безсилій злобі зубами, покірно пересунувся до корми, вчепився за неї руками і попхав човен до берега, щосили б’ючи по воді ногами.
Вдоволений Данко не міг стриматися і зіронізував:
— Видно й справді судилося мені сьогодні плисти моторовим човном. Тільки ти мабуть ніколи не думав, що будеш у тому човні правити за мотор...