— Що там таке?
— Тарантули[27]! Бий кажу!..
Данко кинувся мерщій до Арасі й справді побачив двох величезних чорних тарантулів, що причаїлися в тріщині між камінням. Кожний з них мав тулуб завбільшки курячого яйця, а лапи, волохаті й лискучі, грубі, як дитячі пальці, мали 8-10 сантиметрів довжини. Недовго думаючи, Данко щасливо вдарив носком чобота в шкалубину й одного тарантула роздушив на місці. Але другий зробив блискавичний стрибок понад головами хлопців і щез. Печера була повна тріщин, крізь які пробивалися коріння дерев і корчів, то ж павучиськові сховатися було легко.
— Тепер або мусимо його знайти, або втікати звідси, — сказав Арасі. — Світи ліхтарку.
Дійсно, сусідство з тарантулом — справа дуже небезпечна. Ці павуки мають на кінці тулуба два кігті, цілком подібні до котячих, і горе було тому, до кого ці кігті торкалися.
Данко засвітив ліхтарку, Арасі взяв свічку, і обоє, озброєні грубими полінами, зайнялися докладним переглядом печери. З перших же кроків їх огорнув жах: вони побачили, що по темних куточках повно найрізноманітніших павуків, жуків невідомих пород, кілька отрутних гусениць, небезпечних великих стоног і навіть одного скорпіона. Видно, що ця вся погань позлазилася в печеру перед дощем, або може й віддавна тут мешкала.
— Нічого не поможе, Данку, — зрезиґновано[28] сказав Арасі й погасив свічку. — Треба чекати, поки перейде дощ. Тоді повиносимо речі, накидаємо на вогнище мокрого ріща[29], а вхід завалимо зеленим гіллям. Дим видушить цю всю нечисть, а, котру не видушить, то викурить. Тепер ліпше не зачіпаймо їх, бо роздратуємо і наробимо ще гіршої біди.
— Ти говориш так, ніби збираєшся тут залишатися? — запитливо сказав Данко.
— А ти думаєш кудись вирушати проти ночі? — запитанням відповів Арасі й почав скручувати грубу цигарку.
Данко зітхнув і вийшов до виходу, вдивляючись в каламутне небо. Злива змінилася звичайним рясним дощем, і по всьому було видно, що незабаром перестане зовсім. Громи били вже десь далеко на півдні, а зловіща фіялкова темінь уступила перед нуднуватою сірістю, що вже де-не-де проривалася, відкриваючи ближчі дерева і горби.
Так минуло з пів-години, і дощ припинився зовсім. Натомість звідкись взявся новий вітер, перебіг по лісі й горбах, піднявся рвучким скоком вгору і вдарив якраз туди, де хмари ховали під собою сонце. Хмари роздерлися, як м’яка, перетліла вовняна хустка, злежана в бабиній скрині, а з роздертої діри визирнуло виполоскане чисте небо, і на ньому засміялося сліпуче передвечірнє сонце.
Сковзаючись по мокрому ще камінню, Данко зліз вдолину до берега ріки. Її скаламучені, жовті хвилі гнівно бурлили і несли з собою галуззя, а навіть цілі стовбури вивернених з коренем дерев. Все це вказувало на те, що на півночі випала ще більша злива, а може продовжувалася й досі, бо в тій стороні неба й далі висіли важкі хмари. Та й тут сонце виглядало занадто яскравим на цю пору дня, в повітрі висіла гнітуча парність, віщуючи незабаром новий дощ.
Перебігаючи по різних деталях незнайомої околиці, погляд хлопця впав на те місце, де був прив’язаний човен, і Данко охнув з несподіванки: човна не було. Сильний вилив ріки відірвав його з припони і забрав з собою.
— Арасі! — закричав на цілі груди Данко. — Арасі, ходи сюди!..
На той крик Арасі скотився коміть[30] головою вдолину і став, як укопаний. Стояв довго і дивився на обчухраний, похилений кущ, а потім заложив руки в кишені, сплюнув і вицідив не то сумно, не то зневажливо:
— Т-а-а-к!..
В погоні за змовниками
Ріка Парана[31] належить до найбільших американських рік і має довжини коло 4.000 кілометрів. Вона бере свій початок в гірському кряжі Мата да Кобра в провінції Мінас Жерайс і до кордону провінції Сан Павло носить назву Паранаїба. Від того місця, де до неї впадає Ріо Ґранде на кордоні провінцій Мінас Жерайс і Сан Павло, і аж до свого злиття з рікою Уругвай в затоці Ріо да Прата недалеко Буенос Айресу вона має назву Парана, хоч пропливає по територіях різних держав: Бразилія, Парагвай і Аргентина.
На своєму шляху Парана долучає до себе з обох сторін численні допливи, як от: Ріо Ґранде, Тієте, Пардо, Паранапанему, Івіньєму, Іваї, Амамбаї, Іґвассу та сотні інших. Ближче знайомство з Параною приводить до переконання, що це — одна з найпримхливіших і найцікавіших річок світу. Її широке річище є мало придатне для пароплавства, бо на дні вона має рухомі піски, які, як стверджують знавці, дослівно щодня переміщаються і творять або нові мілини, або нові глибини. В першій половині своєї дороги по кордоні одноіменної зі собою провінції, особливо від місця з’єднання з рікою Івіньєма, Парана має безліч великих і малих островів, а найбільшим з них є Ілья Ґранде («Великий Острів»), або, як його ще називають, Ґваїра, чи Сете Кедас («Сім Порогів»). Має він біля 80 кілометрів довжини, пересічно 8 кілометрів ширини, адміністративно належить до провінції Парана і являється одним з найбільших річкових островів у світі. Обминаючи Ґваїру, Парана розпливається дуже широко і в тому місці, де з’єднує обидва свої рукави нижче острова, має 5 кілометрів.