Найбільше щастило Арасі, а Оба майже кожного разу програвав і, пересипаючи лайки та прокльони своїм грубим, низьким сміхом, він щораз частіше витягав портфель та виймав з нього нові й нові банкноти.
Данко не міг більше витримати тієї огидної сцени. Він з великими зусиллями обернувся до стіни і почав, собі на потіху, видумувати різні чуда, при допомозі яких йому вдалося б звільнитися від шнурків, покарати злочинців, відібрати свої гроші і повернутися героєм до Санто Антоніо. Ці фантазії присипляли його, і хлопець навіть не зчувся, як заснув міцним сном. Інколи тільки вчувалося йому, що десь недалеко котиться по каміннях старе розбите відро, або що хтось водить грубим смичком по зап’ястю його рук. Від того руки пекли і грали басом: «гу-гу- гу»...
Переполох
Здається, за всю свою історію Санто Антоніо не переживало тривожніших днів. Навіть перше прибуття «залізного урубу» не викликало стільки розмов, чуток, пльоток, не зробило такої сенсації, як ці всі події, що почалися, властиво, з дрібниць.
Насамперед, малі вихованці монастиря, післані отцем Вісенте, вже по десять разів оббігли усі хати, питаючись, чи нема там часом Данка. Потім якісь хлопці оповіли, що бачили Арасі й Бенедіта, як вони несли щось до ріки. Потім Самір мусів признатися, що Арасі на доручення Данка накупив у нього багато всякої всячини. Потім знайшлися свідки Коарасіабиної біганини по містечку у пошуках Данка. Потім чорна Барбара оповіла жінкам, що «старий чарівник» приходив до її хати з явним наміром зробити щось Бенедітові й що Бенедіто прибіг від ріки дуже переляканий, але нічого не хотів сказати. Потім з Мато Ґроссо прибули Адемар з сином і розказали, що бачили Данка в товаристві Арасі на викраденому у старого Антоніо човні і що вони обоє плили в Мато Ґроссо. Потім прибули рибалки, які зустріли Коарасіабу у лівому рукаві ріки. Потім почалася громовиця, що могла бути великою загрозою і для Коарасіаби, і для Данка, і для Арасі. А потім хтось догадався післати дітей до дому Соколів, а ті вернулися задихані й перелякані, та, перебиваючи одне одного, донесли, що подвір’я і дім порожні, в кухні виломане вікно і по підлозі валяються порозкидані всякі речі.
Це вже було таке поважне, що делеґадо[40] з цілим гуртом людей, до котрого приєднався навіть о. Вісенте, не зважаючи на безпросвітну зливу, негайно вибралися на місце злочину і переконалися, що донесення дітвори відповідають правді і що Соколів дійсно обікрадено.
Цей останній факт об’єднав водно всі попередні дрібнички і надав їм загадкового і зловіщого характеру.
Ніяких поважних свідків не було, ніхто нічого певного не знав, і делеґадо розгубився в догадках, бо подібного випадку за свого урядування не мав. Єдиною особою, котра, ймовірно, щось могла знати — був малий Бенедіто. Маріо — батько Бенедіта був, як і всі, коло хати делеґада, і його зараз же послали за сином.
Та як же схвилювався натовп, коли через півгодини прибіг збентежений Маріо і заявив, що Бенедіто, довідавшись, у якій справі його кличуть, страшенно перелякався, видерся з рук батька і дременув у ліс.
Вся родина муринів, в тому числі й малий Бенедіто, мали добру славу в Санто Антоніо. Ця сім’я, численна й бідна, жила з чесної праці роботящого Маріо, котрий, обробляючи своє й чуже поле, ніколи ще не виломав качана кукурудзи, не зірвав стрючка фасолі з чужої землі. Таким самим чесним, а до того ще й привітливим та послужливим для кожного, був і малий Бенедіто. А тому страх перед делеґадом і втеча до лісу, що кидали на нього страшне підозріння, викликали ще більші толкування і здивування серед сантоантоніевців.
Делеґадо почав діяти: вислав кількох людей на розшуки Бенедіта та двох вершників по Сокола. Хотів також вислати човни за Коарасіабою і Данком та Арасі, але не знайшов охочих. І справді, погода була така, що навіть Адемар з сином мусіли залишитися на цьому березі й чекати відповіднішої пори на поворот додому.
Коротше кажучи, в Санто Антоніо був справжній переполох. Ніхто нічого не робив. Люди збиралися то в одній, то в другій хаті, а найбільше в Саміра, або в кравця при шімароні й обмірковували таємничі події. Поговоривши в одному місці та висловивши всі свої погляди й припущення, розходилися, щоб зібратися в іншому місці й почати все наново.
Коли смеркалося, почали вертатися з безплідних розшуків висланці за Бенедітом. Муринчука ніде не знайшли. Бідна Барбара голосила на ціле містечко, всоте оповідаючи про Коарасіабину візиту, била себе в груди і запевняла, що її син ні в чому не винен.
40
Делеґадо — шеф поліції. В малих оселях делеґадо виконує також обов’язки адміністратора.