Арасі уважно оглядав кожне дерево, аж поки погляд його не впав на великих мурашок, зайнятих переселенням. Ті мурашки з породи так званих «злодіїв», чорні, з червоними великими головами, безперервним струмочком вилазили з-під кореня старезного, грубого і майже всохлого дерева герви мате[88] і обережно несли свої «подушки» — лялечки. Це був певний знак, що переселення кінчається. Бо розумні комахи насамперед вибирали нове місце, приготовляли мурашник, прокладали, доріжки, усуваючи з них всякі перешкоди, пізніше переносили до нього запаси живности, а в останню чергу переносили щойно лялечок.
Такі переселення тривають тижнями і для пильного обсерватора дають безліч надзвичайно цікавого матеріялу.
«Злодії» — дуже поширена порода мурашок і носить свою назву цілком заслужено. Їхнє сусідство приносить величезні шкоди, в які навіть годі повірити. За одну ніч родина «злодіїв» може знищити цвіт і молоде листя овочевого дерева. За кілька тижнів може вилущити півгектара картоплі, залишивши в землі саму порожню лушпину. А по цвіт гречки «злодії» ходять навіть за кілька кілометрів.
У мурашнику є строгий порядок і взірцево уладжені комори: в одних міститься зложене їстивне листя, порізане на акуратні шматочки, в других — звисає згори сталактитами перероблений крохмаль з різного роду бульб, в третіх — ше якісь запаси, відомі тільки самим господарям.
Мурашники дуже розгалужені і мають по кільканадцять виходів, і на їхню розбудову треба затратити багато часу. То ж не дивно, що злодії живуть у них роками і пересолюються тільки з якихось дуже поважних причин.
Переселення йде у великому порядку конвеєрною системою: від старого житла однією дорогою мурашки біжать навантажені різними «пакунками», а від нового до старого йдуть другою дорогою вже впорожні. Все це відбувається під наглядом «вояків» з сильно розвиненими щелепами, перед якими дрібніші «робітники» почувають великий респект. Іноді можна бачити, як два таких «робітники», ухилившись хитро з конвеєра, сходяться і починають про щось нервово розмовляти. Вони ворушать своїми вусиками, махають передніми лапками і при тому наступають один на одного. Про що вони говорять? Чи обмірковують якісь події в мурашнику, чи скаржаться на строгих наглядачів, чи сваряться між собою, чи пльоткують про своїх товаришів — невідомо. Але для них, видно, ця розмова є такою цікавою, що вони ніяк не можуть її скінчити: то розходяться, то знову сходяться, аж поки наближення грізного «вояка» не примушує їх пуститися врозтіч. Ох, і страшні ж ті наглядачі!.. Не дивно, що їх бояться не лише робітники з того самого мурашника, але й інші запобігають їхньої ласки. Так, наприклад, є інша порода мурашок таких дрібненьких, що їх навіть важко розглянути голим оком, які чомусь уважають своїм обов’язком виконувати ролю фризієрів, чи масажистів при «вояках». Отак влізе на великана з десяток малечі і починає його чепурити: чистять йому вуса, лапи, голову, черево, спину. А він стоїть, гордий і вдоволений, поки дрібнота не скінчить своєї роботи і не побіжить шукати іншого «пана», а тоді знову вертається до виконання своїх відповідальних обов’язків, наводячи страх на підлеглих.
Але Арасі не цікавився життям комах і не мав часу придивлятися до переселення. Він тільки водив очима за живим конвеєром, поки не устійнив, звідки він випливаєі Тоді обійшов дерево з другого боку і побачив трохи вище рівня своєї голови дупло.
— Ага, — сказав, — то ці злодії жили всередині спорохнявілого дерева. Ану ж, чи не вдасться мені зайняти їхнє місце?.. В дуплі таки зручніше і безпечніше, як на гілляках...
Не довго думаючи, Арасі поліз до дупла і заглянув у середину. Воно було досить вузьке, але під ударами факона скоро поширилося на стільки, що туди можна було влізти. Однак, індіянин знав, що лізти в трухляве дерево, а навіть пхати туди руку — дуже небезпечно. Тому він насамперед надовбав у середині порохна і сухих трісочок та підпалив їх, пильнуючи при тому, щоб вогонь не занадто розгорівся та не знищив цілого дерева. Коштувало то його багато праці, але, вкінці, дупло було добре поширене, пропалене і прокурене. Комашня і хробачня, яка могла втекти — втекла, яка не могла втекти — погоріла, або подушилася димом. Для. більшої безпеки індіянин вкинув у дупло ще кілька буска-пе[89] і тоді вже вліз сам.
На споді лишилася груба верства теплої ще порохнявини, отже, було навіть м’яко, а що місця не залишилося багато й Арасі міг тільки сидіти, поклавши бороду на коліна, — дарма. Він радів, що вже не боїться ні дощу, ні несподіваного нападу звір’я, ні ніяких отрутних павуків чи комах, бо запах диму і карбіту, що в’їлися в стіни дупла, був найкращого роду пострахом для різних небезпечних сотворінь.
88
Герва мате — дерево, з листя якого виготовляється шімарон і особливий вид чаю, його у великій кількості експортують з Бразилії.