Побачивши цей спіралевий дим, індіяни спішать на сигнал, навіть коли для того треба покинути полювання, чи якесь інше пильне зайняття.
Скінчивши їду, всі пообтирали руки об власне волосся, а потім один за другим підійшли подивитися на Арасі. Той не спав, але лежав з заплющеними очима і не ворушився. Він тільки ледь-ледь здригався, коли юнаки торкалися своїми пальцями його грудей, розглядаючи знак, однак і при тому не обзивався і не виказував взагалі якоїсь помітнішої реакції.
Хлопці, вдоволивши свою цікавість, посідали знову довкола вогню, а Журіті спитав Інає:
— Ти казав, що цей юнак мусить бути морубішабою Соняшного Роду. Який це «Соняшний Рід»? Що це означає?
Інає, здавалося, не чув питання і сидів мовчки, думаючи свою власну думу. А хлопці, знаючи його вдачу, більше не питали і тільки чекали, коли старий додумає своє до кінця, бо щойно тоді він міг починати говорити.
І дійсно, Інає довго мовчав, посмоктуючи свою люльку, а потім почав говорити, ні до кого не звертаючись.
— Колись давно-давно, коли оці найвищі дерева в лісі були, не більші від мого мізинця, предки наших предків прибули сюди з далеких околиць. Вони втікали від білих людей, що відбирали в індіян землю, а самих індіян убивали. Сам Тупан[18] вказав тодішньому морубішабі дорогу до багатих долин, придатних для нових осель, бо Тупан любив сонце, а морубішаби ґваянців були нащадками і братами сонця. Тому носили морубішаби і їхні сини знак сонця на грудях, щоб відрізнитися від інших ґваянців... І хоч ці дерева були ще дуже маленькі, проте предки цих дерев росли вдвоє вищі, ліс був удвоє густіший, ріки були вдвоє ширші, гори стояли вдвоє вищі, а землі було вдвоє більше, як тепер... Тому дорога до вказаних Тупаном долин була довга і тяжка. Перешкоджали також і злі духи: Сасі скидав людей в пропасті, або топив у болотах, Каапора багатьох ґваянців поперетворював у звірів, а Анянґа[19] мучив їх у сні і не давав спокою... І тому багато ґваянських родин відстало від провідника, лишилося позаду і поселилося, де прийшлося. Не всі бо могли і не всі хотіли йти так довго і далеко... Залишилися і пропали... Не могли встояти перед нападами інших племен: ґвашісів, ґванасів, ґватосів, шікітосів, каяпосів та багатьох-багатьох інших... Уцілів тільки наш рід. Але що з того? І нас б’ють сусіди. Ми тут чужі й самотні... І тому я хотів би знайти сліди тих, хто пішов уперед. Я хотів би приєднати наш рід до спільного пня, на чолі якого стоять морубішаби з Роду Сонця. О, вони були сильні! Вони наганяли страх на інші племена. Вони мали на грудях знак сонця... І цей юнак має його також... Звідки він прийшов?
— Він впав з неба, — сказав Журіті.
— Його скинув з гори Сасі, — висловив свою думку Аракень.
— А Журіті бачив Анянґу, — зло додав Асір, — і це віщує нещастя. Ліпше покиньмо цього хлопця і поспішаймо до оселі.
Арасі не старався слухати, але, помимо його волі, всі ті слова врізувалися йому в мозок, як написи на вогку глину, хоч і не викликали покищо ніякого свідомого відгуку. Розмови в курені відганяли сон, котрий щойно прийшов тоді, коли всі порозкладалися на спочинок довкола погасаючого вогнища і затихли. Тоді заснув і Арасі і спав твердо до самого ранку.
Дном провалля
Вже кілька годин Данко, озброєний тільки палицею та кишеньковим ножиком, йшов дном провалля, шукаючи можливости звернути праворуч і вийти до берега Парани. Але в той самий час, коли лівий бік ставав місцями цілком невисоким і похилим, — правий, мов на злість, підносився все стрімкіше і п’явся далі вгору, ніби хотів досягти неба. А назагал ціле провалля, як міркував хлопець, завертало все більше на захід — саме в протилежну від Парани сторону. Правда, Данко цьому не надавав великого значення, але натомість журився, поглядаючи в правий бік, що являв собою майже прямовісні стіни, здебільша білої глини, на котрій нічого не росло і котра від недавньої зливи була м’яка і липуча, як патока. Кількаразові спроби лізти по тих білих косогорах кінчилися тим, що Данко вгрузав майже по коліна у в’язку масу, а нарешті, витягаючи ногу, відірвав від одного чобота підошву і вирішив більше таких спроб не повторювати.
19
Анянґа — індіанський мітичний божок. Одні племена вважають його добрим, інші — злим.