Відпочивши трохи та поперев’язувавши наново свої рани, Данко бадьоро рушив у дальшу дорогу. Мав надію або знайти просмик[24] до Парани, або зустріти людей і в них прохати помочі.
Боки провалля то сходили ближче, то розбігалися далі, а права сторона все й далі лишалася неприступною. Тільки й того, що на зміну білим глиниськам прийшли жовті й червоні, або стрімкі скелі, а ліс, як був похмурим і густим, таким і лишався. Ба, Данкові навіть видалось, що дерева чим раз далі, то стають вищими, ніби ростуть разом з висотою урвища. Зате другий бік аж манив, розступаючись час-до-часу широкими просмиками, за якими виднілися веселі, залиті сонцем долини і дальші гори, вкриті лісом.
Данко, однак, не спокушався тими привабливими краєвидами і, щоб не збитися з дороги та не заблудити, вперто йшов тільки правим берегом потока все вгору і вгору.
Сонце вже опинилося по другому боці провалля, і там, де гори з західньої сторони підносилися вище, — в їхніх тінях родився вечір. Коли Данко потрапляв у таку присмеркову смугу — його душу стискав смуток і неспокій.
— Ось і вечір незабаром, — думав він. — І що ж я робитиму тут сам вночі? Напевне доведеться таки завернути на захід і там пошукати безпечнішого місця на нічліг.
Так міркуючи і розмовляючи сам з собою вголос, хлопець вирішив іще дійти до великих каменів, що лежали трохи далі впоперек потока рядочком, і виглядали ніби хребти сивих буйволів, які йшли чередою і зупинилися на водопій.
Скоро дійшов до мети, виліз на одну каменюку і відважно стрибнув з неї вниз. Але тут його обняв ледовий жах: не далі, як у двох метрах від своїх ніг побачив велетенську гадюку-сукурі[25], згорнену в спіраль, яка зловісно шипіла і вже готувалася до скоку. Зопалу Данко метнув у неї своїм списом і, на щастя, попав гадюці у хвіст та пришив його до землі. Але тільки на одну секунду, бо сукурі відразу підскочила, обгорнулася довкола деревища, звалила його і визволила хвіст. Але Данко за той час успів уже отямитися. Блискавично перехопив палицю з лівої руки в праву і націлився на гадючу голову. І коли сукурі збиралася скочити вдруге — її шия опинилася вже між вилками, притиснена зсуканим з пальмового лика шнуром. Гадюка шарпнулася, зробила невловимий для ока рух і, перше, ніж хлопець вспів щось зрозуміти, обкрутилася довкола його тіла і здавила залізними обручами. Данкові відразу сперло віддих. Натягаючи щосили шнурок, він з жахом дивився на злющі гадючині очі, на страшну плескату голову з отрутними зубами[26], які поволі зближалися до його грудей.
Гадюка мала коло трьох метрів довжини і була груба, як людська рука. То ж і не диво, що своєю силою могла легко потрощити Данкові ребра за кілька секунд, коли б їй не заважала палиця, між вилками якої опинилася її голова. Тому сукурі пружилася з усіх сил, стараючись зігнути хлопцеву руку і досягнути зубами свого ворога. А Данко також з усіх сил натягав шнурок і обливався холодним потом при думці, що шнурок ось-ось трісне, або що не витримають мускули напруженої руки, або що він попросту стратить притомність в тих залізних обіймах.
Обоє — людина й гадюка — дивилися зі смертельною ненавистю одне другому в очі, обоє боялися одне одного, обоє розуміли, що згине той, хто на секунду раніше стратить силу.
Данкове серце, здавлене в грудній клітці живою спіраллю, переставало битися, у вухах дзвонило, в очах розстелився червоний туман, який затьмарив цілий світ.
— Кінець! — подумав хлопець уже за звичкою.
Але в тій же хвилині тісні обручі, ніби трісли, обсунулися по ньому і безвладно опали до стіп: сукурі не витримала.
Вискочивши з огидних кілець, Данко з силою шпурнув від себе мертве гадюче тіло, підхопив свого списа і кинувся по каміннях на другий бік потока. Як він не поламав ніг, роблячи гігантичні стрибки по нерівних спинах камінних потвор, — не міг собі пізніше пояснити. Рвав, як шалений, аж йому вітер у вухах свистів, і тікав усе далі від страшного місця.
25
Сукурі — анаконда. Словом «гадюка» авторка у романі називає змій будь-яких видів, а не лише справжніх гадюк. Тут йдеться або про жовту анаконду, довжина яких не перевищує трьох метрів, або про молоду особину зеленої анаконди, довжина яких може сягати аж п’яти з половиною метрів.
26
Помилка авторки: анаконди, як і інші удави, не належать до категорії отруйних змій, вони вбивають жертву не укусом отруйних зубів, а обвиваючись навколо тіла жертви та задушуючи її стисканням.