Опорожнілий пост
Коли б так з висоти орлиного льоту поглянути вниз на те місце, де по цілоденній мандрівці на ношах опинився Арасі, можна було б сказати, що на гладенькій зеленій плоскорівні розкинулася величезна павутина, в центрі якої сидить круглий павучисько.
Справді, мереживо стежок, що йшли променями в різні сторони від оселі, а потім перепліталися іншими стежками, які бігли нерівними концентричними колами, захоплюючи все ширший простір, виглядало так, як виглядає мистецьки виткана павутина.
Сама оселя, обведена високим частоколом з одним єдиним виходом, складалася з восьми великих ок, грубо вкритих травою. Всі оки, як ззовні, так і внутрі були цілком подібні між собою: кожна з них мала коло 20 метрів довжини, приблизно 5 метрів ширини і 4 метри висоти. В кожній оці посередині містилася яма на вогнище, котре ніколи не вигасало. Попід стінами і в кутках гойдалися майстерно зроблені гамаки, що заступали ліжка для чоловіків, а по землі лежали шкіри з убитих звірів, чи попросту й купи сіна, де спали жінки й діти. Тут же стояв вироблений з глини примітивний посуд, дерев’яні корита й бочівки[31], видовбані з суцільних пнів, а на жердках висіла зброя й зела. Були тут також і зручні кам’яні сокири, ножі з твердої таквари[32], музичні інструменти з костей, висушених гарбузових шкірок і з довгих тростин.
Кожна ока, в якій жило по 5-6 родин, мала два виходи в тій стіні, що була звернена до середини оселі на окару[33], себто, на площу, де відбувалися всі урочистості забави, або скликалися наради племени. На цих нарадах все вирішувалися найважливіші питання, як от: вибір нового морубішаби, проголошення війни сусіднім племенам, або питання перенесення оселі в інше місце.
В моменті, до якого стосується теперішнє наше оповідання, в оселі панував нервозний, але й здержаний рух. На обличчях у всіх мешканців помітний був вираз неспокою й смутку. Не дивно; молодий морубішаба Аірі, попавши підчас полювання в лабети тигра[34], лежав тепер непритомним і доживав свої останні години. По тій причині два дні палили в оселі буріті, скликаючи всіх членів роду додому, щоб спільними силами перебороти і відвернути нещастя. По тій же причині ніхто не звернув особливої уваги на Арасі, а тільки за наказом Інає примістили його в одній з ок, нагодували, напоїли, перев’язали його рани і лишили самого.
На окарі роїлося, як у мурашнику. Жінки товкли різні рослини, розмішували масну білу і жовту глину, виготовляючи фарбу. Діти бігали скрізь, тримаючи в руках зелені гіллячки, хльоскали ними по землі, або по стінах окі кричали:
— Я ось так буду відганяти Мараґіґану[35] від морубішаби, так, так, так! — і били гілляками, аж курява здіймалася.
— Тихо! — кричали на них старші. — Ще вспієте проганяти. Зараз не заважайте батькам!
А батьки дійсно були зайняті поважною роботою: вони готуючись до відповідальної церемонії, розмальовувались. В кількох місцях окари видно було гуртки чоловіків, що чекали своєї черги, або вже розмальовані, стояли й дивилися, як розмальовують інших. В мищинках[36] і шкаралупинах кокосових горіхів стояла густа фарба різних кольорів. Але найбільше вживалася чорна, видобута зі соку женіпапо[37], та червона — зі соку уруку[38]. Чорна йшла на розмальовування спин і грудей. Червону вживали для облич, рук і ніг. Дехто мав навіть помальоване волосся.
Всі чоловіки в племени знали це мистецтво, але ніхто не міг у ньому зрівнятися з Інає. Тому й тепер саме коло Інає зібрався найбільший гурт. А старий, сам уже розмальований від ніг до голови, спритними і вправними руками набирав на палички різні фарби і виводив на тілах своїх соплемінників дивовижні й справді мистецькі визерунки. Здебільша взорувався він на гадючу луску і розписував спини й груди в зиґзаґи й квадрати, але не бракувало йому й власної фантазії, особливо, коли він брався до облич, перетворюючи їх в жахливі машкари.
У самого Інає на спині й грудях чорною фарбою були відзначені всі ребра, а підступи поміж ними виповнено білою фарбою. Обличчя — темно червоне, з обведеними широкими чорними смугами очима і трикутними білими плямами замість рум’янців на вилицях, виглядало страшно. Особливо ж гарно виглядало його підрізане в кружок волосся, що здалеку видавалося маленькою, подібною до мищинки, шапочкою. На самій потилиці білів рівний кружечок, обведений чорною лінією. Далі йшли зубці з червоної фарби, що вклинювалися поміж зубці блакитні, і відтінювалися чорною фарбою. Коло за колом укладалися трикутники і ромби в рівні орнаменти і кінчалися знову чорною стрічкою фарби, з-під якої вже йшов довкола голови кружечок нефарбованого волосся. Фарба, густа й клейка, скоро висихала на сонці, і голова Інає виглядала так, ніби була прикрита маленькою татарською шапочкою.
33
Окара або окаета — площа в індіанських селищах, де відбуваються спільні забави і наради племени — ньємонґаби.
34
Напевно мається на увазі пума або ягуар, бо справжні тигри мешкають лише на території Азії та близьких до неї островів.
37
Женіпапо — рослина, з якої добувається чорна фарба, а з овочів робляться хмільні напої — женіпаї.
38
Уруку — поширена у корінних народів Амазонії та Оринокії назва чагарнику бікса орельяну і одержуваної з його насіння червоної фарби (біксин). Являє собою чагарник заввишки 3-5 м. Фарбу, що виробляється з його насіння, народи регіону (ґуарані, хіваро, шинґуано та ін.) використовують для розмальовки обличчя і тіла, волосся, нанесення розпису на предмети побутової культури (кераміка, зброя, забарвлення гамаків і одягу).