Куди й чого ходив Інає — знали хіба лише старі мужі племени, котрі кілька разів на рік збиралися до оки[9] діда, пили там п’яні напої з бананів, молодої кукурудзи, чи ґояби[10], грали сумних мельодій на довгих, грубих сопілках і невлад тупали під музику ногами. На таких святах не сміли з’являтися не то що жінки, й діти, але навіть і молодші чоловіки, бо старі мужі племени мали свої таємниці, котрих не зраджували нікому. Знали вони, очевидно, й ту причину, що ганяла Інає по пралісах і, хоч ставилися до неї з повним недовір’ям, проте ніколи не дозволяли собі говорити про неї вголос. Так що й молодий морубішаба Аірі нічого не знав про причини постійних мандрівок Самотнього.
Правда, Інає не був таким дуже самотним через те, що до нього останнім часом дуже горнулися чотири юнаки з племени, постійно запобігали його ласки та просили брати їх з собою. Та Інає здебільша гнав їх геть і кричав:
— Так всі хотіли б ходити! А хто ж тоді в оселі залишиться?! Морубішаба не дозволяє без потреби відходити далеко з дому. Он завтра плем’я вибирається рибу ловити, а ви хочете йти зі мною. Навіщо ви мені? От тільки заваджаєте.
А проте час-від-часу він ішов до Аірі-Пальми і казав:
— Слухай, морубішабо, пусти зі мною хлопців..
— Знову? — хмурився Аірі.
— Пусти. Ми принесемо тобі намисто з мавп’ячих зубів і ще якусь здобич.
Проти намиста з мавп’ячих зубів молодий морубішаба ніколи не міг опертися і завжди давав дозвіл на відлучку юнаків.
Ці чотири юнаки були: Аракень-Птах, Журіті-Голуб, Асір-Біль та Моема-Втомлений. Щоправда, імена зовсім не відповідали вдачам і характерам Інаєвих вибранців — кремезних, здорових і витривалих. Хіба тільки всі вони були скорі, як птахи в леті, але ні пташиного страху, ні голубиної ніжности, ні втоми вони не знали. А щодо болю, то, здається, що Асір найбільше його був здатнй завдавати своїм жертвам, але сам не відчував ніколи.
Юнаки дуже любили лазити по лісах з Інає, котрий умів найтяжче полювання перетворити в захоплюючу забаву, умів готувати надзвичайно смачні печені з убитої звірини, знав, де водиться найсмачніша риба, а на додаток у години ситого відпочинку вмів потішати своїх товаришів дуже цікавими оповіданнями і повчаннями. І тому, коли старий сповіщав хлопців про дозвіл морубішаби вибиратися в подорож — вони завжди скакали від радости, чим страшно гнівали Інає.
— Журіті! Моема! — кричав він. — Коли хочете скакати — то йдіть собі до своїх матерей! Мені не потрібно дітей для товариства!
Хлопці в таких випадках відразу поважніли і, щоб задобрити Інає, приносили йому щось їсти, або пропонували свої послуги у заготівлі стріл, яких треба було завжди припасати якнайбільше на дорогу.
Щезали вони з оселі непоміченими, а, коли верталися, обтяжені здобиччю, їх завжди зустрічали заздрісні погляди товаришів, котрі не могли удостоїтися ласки похмурого Інає.
Отож і тепер, по двотижневій відлуці, Інає, Журіті, Аракень, Моема і Асір поверталися додому. Та на цей раз їхня виправа була напрочуд невдала, так що не лише намиста з зубів, а й взагалі ніякої добичі вони не несли з собою. Інає був засоромлений і дуже сердитий, а юнаки вже очікували доброго прочухана від Аірі і боялися, що він на другий раз їх більше не пустить. Всі п’ятеро вже радо вернулись би додому, але оця шалена буря, що повиливала ріки і позатоплювала долини, примусила їх звести невеличку оку і в ній вичікувати погоди. Всі були голодні, а тому й лихі.
— І чому ми відразу не вернулися? — сказав невдоволено Асір, колупаючи палицею у вогнищі. — Адже звісно, що після зустрічі з Каапорою[11] нема чого пускатися на полювання.
Решта троє юнаків тільки переглянулися між собою, але не відважилися нічого додати, бо ж на таку сміливість в присутности Інає міг дозволити собі хіба Асір — улюбленець старого.
А Інає, котрий досі нічого не казав про ту зустріч, тепер витягнув з рота люльку і бовкнув:
— Журіті не бачив Каапори.
Хлопці ще раз обмінялися поглядами, не знаючи, що на це сказати.
— Журіті не бачив Каапори, — повторив Інає і пакнув димом. — Скажи мені, Журіті, який він був?
— Ну, — вагаючись відповів Журіті, — він був великий... як... як дерево!
10
Ґояба — гуява — тропічне дерево Південної та Центральної Америки, плоди котрого смаком нагадують суміш полуниці, ананасу, ківі та груші, з легким ароматом мускусу.
11
Каапора — злий індіанський божок, який кожного зустрічного робить нещасливим на все життя, або перетворює на злого божка Кайпору.