— А був з ним ще хтось? — допитував Інає. — Що було довкола нього?
— Я не знаю... — сказав уже зовсім збентежений Журіті. — Ми ж тоді всі дивилися, але ніхто добре не бачив... Було так темно...
— Ага, було темно!.. — вдоволено хитнув головою Інає. — Отже, то не був Каапора. Каапора їде завжди зі своїм двійником — Кайпорою. Каапора і Кайпора — близнюки, розумієш? На Кайпору деякі племена кажуть також Курупіра, але Каапора є для всіх тільки Каапора.
— І Курупіра без Каапори не їздить? — спитав недовірчиво Асір.
— Ні, — відповів Інає. — Кайпора — це тінь від Каапори. А чей же сам знаєш, що тінь не може бігати окремо, куди їй забажається.
— А от мій дід, — не вгавав Асір, — бачив тільки самого Кайпору без Каапори.
— Твій дід ніколи з оселі не виходить і ніколи Кайпори не бачив! — сердито засопів Інає, котрий вважав себе найдосвідченішою людиною в племени і не зносив, щоб йому хтось перечив.
— Бачив, бачив! Коли був молодим — то бачив! — обстоював Асір свого діда. — Кайпора гнався за моїм дідом і хотів смоктати його кров.
— Ну, коли ти і твій дід краще від мене знаєте — то оповідай! — образився Інає.
— Мій дід, — відважно почав Асір, — повертався поранений з полювання до оселі. Це було вночі... Раптом почув, що хтось присмоктався до його плечей, де була рана... Дід оглянувся і побачив маленького, як мавпа, тапую[12] з червоними зубами... Почав тікати...
Тут Асір замовк, бо всі відомості вже у нього вичерпалися.
— Чого ж ти? — насмішливо спитав Інає. — Кажи далі!
Але Асір не мав більше чого оповідати і сидів мовчки, засоромлений.
— Ага, бачиш!.. — вдоволено сказав Інає. — Твій дід не знає, але я знаю. Отже, Кайпора зовсім не є маленьким тапуєю з червоними зубами, а є величезним. Його жінка — Кайсара, чорна-чорна і дуже зла. Вона має в руках довгий нагай, сплетений з жалкої кропиви, і ним б’є всіх, кого лиш зустріне: людей і звірів. Кайсари боїться все в лісі. З Кайпорою їде верхи на кайтету[13] Каапора. Він завжди просить в людей вогню для своєї люльки. О, але хто дасть йому того вогню — вже сам більше ніколи не закурить!.. Перед Каапорою завжди біжать лісові свині, а дорогу йому освітлюють світляки. Каапора не їздить в темноті. Тому, коли ти кажеш, що через сутінки не бачив нічого, — значить то не були ні Каапора, ні Кайпора.
Проти таких авторитетних відомостей хлопці не могли нічого заперечити і сиділи мовчки, обдумуючи те все, що почули від свого учителя. Тільки по якомусь часі обізвався Журіті:
— А кого ж то я бачив?
— То напевне був Анянґа[14], — відповів Інає. — Зустріч з ним також не є доброю ознакою, але все ж не така страшна, як зустріч з Кайпорою або Каапорою. Зустрітися з Каапорою?! Ха! Я хотів би бачити такого, що з ним зустрівся і залишився живим!..
— А з Анянґою? — спитав Моема.
— Також погано. Я вже сказав.
— То, значить, що з нами щось трапиться?
Інає подумав трохи, а потім відповів:
— Журіті бачив — Журіті може сподіватися нещастя.
— Я не знаю, чи дійсно я бачив, — почав боронитися Журіті. — Було темно, і стояв туман. Аракень має кращі очі, а не зауважив нічого. Може то мені привиділося...
Цікава розмова примусила всіх забути і за невдачі і за голод, і всі п’ятеро, з цікавістю обговорювали на різні боки випадки зі злими духами, аж поки не поснули біля вогнища.
Ранком покинули своє пристановище і пустилися йти до оселі.
Та і в наступних двох погожих днях справа мало покращала. Правда, мисливці вже не були голодні, але й помітнішої якоїсь здобичі не впіймали. Тому йшли невеселі й похнюплені та все нарікали на недоброго Анянґу, котрий так попсував їхню виправу.
Аж перед вечором другого дня після пам’ятної бурі, коли вони вже оглядалися по дорозі за вигідним місцем для нічлігу, Аракень, котрий мав справді дуже гострі очі, скрикнув:
— Дивіться!..
Всі почали придивлятися у вказанім напрямі, але не бачили нічого особливого.
— Що там, Аракень? — спитав Інає. — Що ти бачиш?
— Я бачу розламану гору. Гляньте, он свіжа земля...
Тепер і решта, придивившись добре, побачила дійсно височенну гору, що світила до заходу голим зрізаним боком, немов би її хто відрубав сокирою.
— О!.. А це — то вже напевне жарти злих духів! — скрикнув Інає. — Тільки Каапора разом з Кайпорою може щось таке зробити. Ходім ближче, подивимося...
— Інає, а Каапора?.. — боязко озвався Журіті.
— Не бійтеся: Каапора тільки вночі має силу. Ходім!.
І всі п’ятеро приспішеним кроком звернули до зруйнованої гори. Для того мусіли зробити добрий кусень зайвої дороги, але явище було занадто цікаве, щоб на нього не подивитися з близька.
13
Кайтету — рід лісних свиней.
14
Аняґа або Анянґа — добрий індіанський божок, який переслідує шахраїв. (Так пояснює у першому томі авторка. У першому томі «Бога вогню» авторка називає його Аняґа, а тут, у третьому томі — Анянґа. Інакший варіант його імені — Анханги. В інших джерелах це не добрий, а злий до людей божок, захисник лісів).