Умма Бальсум помахала рукою, немов товстим курячим крильцем, аби фарба висохла. Відтак почала порпатись у залишках від Бенової спальні.
— ...чортове животіння... з таким брудом доводиться марудитися... — промимрила вона, але так, щоб Дерхан чула.
Умма Бальсум взяла бритву і, вміло тримаючи, чикнула себе легенько по підборіддю та потерла закривавлений папірець об поріз. Потім підняла поділ спідниці й підтягла штанину якомога вище на товсте стегно. Відтак полізла під стіл і витягла коробочку з темного дерева й шкіри. Поклала на стіл і відкрила.
Усередині виднілися хитросплетені клапанці, рурки й дроти, що кучерявилися одне над одним, утворюючи компактний двигунець. Згори лежав безглуздого вигляду мідний шолом, з якого стирчала якась трубка. Від шолома до коробочки тягнувся довгий кручений дріт.
Умма Бальсум потяглася рукою й витягла шолом. Повагавшись, натягла на голову й застебнула шкіряні ремінці. З якоїсь потаємної шухлядки скриньки витягла рукоятку, котру акуратно припасувала до шестикутного отвору в корпусі двигуна. Потім Умма Бальсум підсунула скриньку ближче до Дерхан і приладнала до двигуна хемічну батарею.
— Ну що, — промовила Умма Бальсум, розсіяно потерши закривавлене підборіддя. — Тепер будете крутити оцю ручку. Як тільки запрацює батарея, пильнуйте. Коли заглухне — крутіть знову. Затнеться струм — і втратимо зв’язок, а дружок ваш — може, ще й клепку при неправильному роз’єднанні. І що найстрашніше, я теж можу. Тому дуже пильнуйте... А ще, як встановимо контакт, скажіть йому не рухатися, бо кабелю може не вистачити. — Вона труснула дротом, що тягнувся від двигуна до шолома. — Зрозуміло? — Дерхан кивнула. — Добре. Дайте мені його писанину. Спробую підлаштуватися під нього. А ви крутіть, доки батарея сама не запрацює.
Умма Бальсум підвелася й, сопучи від натуги, присунула свій стілець до стіни. Потім повернулася й стала на вільний шмат підлоги. Вона явно збиралася із силами. Далі жінка витягла з кишені секундомір із зупинником, натисла на кнопку й кивнула Дерхан.
Дерхан узялася крутити рукоятку. Та легко піддавалася. Вона відчула, як всередині коробочки дотикаються та зчіпляються змащені коліщатка, і пощипує руку від розрахованої напруги, що приводила в дію езотеричні механізми. Умма Бальсум поклала секундомір на стіл і взяла у праву руку випуск «ББ». Її губи швидко заворушилися; жінка пошепки читала слова, написані Бенджаміном. Ліву руку тримала у повітрі, пальці витанцьовували хитромудру кадриль із якихось тавматургічних символів.
Дійшовши до останнього слова статті, вона верталася на початок і читала так знову й знову, по нескінченному колу.
Струм пробігав по кучерявому дроту, й Умму Бальсум злегка підкидало, голова її декілька секунд вібрувала. Газета випала із жінчиних рук, а вона все читала sotto voce[2] з пам’яті. Вона повернулася — погляд геть порожній, — човгаючи ногами. Якусь хвильку трубка на шоломі дивилася прямо на Дерхан. На частку секунди вона відчула, як на психіку накочують дивні пульсації ефірно-ментальних хвиль. Дерхан захиталася, але не перестала крутити ручку, доки не відчула, як інша сила перехоплює процес, тож повільно забрала руку, спостерігаючи. Умма Бальсум рухалась, доки не повернулася лицем на північний захід і з’єдналася зі Штирем, що бовванів далеко в центрі міста.
Дерхан спостерігала за батареєю та двигуном, пильнуючи, аби ті працювали безперебійно.
Умма Бальсум, заплющивши очі, ворушила губами. Повітря в кімнаті співало, як вінця винного келиха від доторку пальцем.
Зненацька нею добряче струснуло. Жінка тремтіла всім тілом. Різко розплющилися очі.
Дерхан не зводила погляду з комунікатриси.
Ріденьке волосся Умми смикалося, мов купка опаришів. Воно ковзнуло з лоба угору — Дерхан згадала, як Бенджамін часто зачісував волосся назад, коли не працював. По тілу жінки пробігли брижі. Ніби громовина пронизала її підшкірний жир, дещо видозмінюючи його. Коли та добігла до маківки, усе її тіло змінилося. Вона не стала товщою чи тоншою, але через перерозподіл тканин фігура виглядала дещо інакше. Ширшою в плечах. З’явилася чітка лінія підборіддя, зменшилося масивне воло.
На обличчі розквітали синці.
Мить — і жінка гупнула навкарачки. Дерхан не стримала зойк, однак потім побачила, що очі в медіумки були розплющені, погляд ясний.
Умма Бальсум різко сіла, розкинувши ноги, й притулилася спиною до софи.
Вона підвела очі, й лоб зморщився недовірливою гримасою. Вона подивилася на Дерхан все ще зачудованим поглядом. Рот Умми Бальсум (тепер більш тонкогубий і різкіше окреслений) відкрився від подиву.
— Ді? — прохрипіла вона. Голос вібрував відлунням.
Дерхан безглуздо витріщалася на Умму.
— Бен... — затнулася вона.
— Як ти сюди потрапила? — прошипіла Умма, різко встаючи. Не ймучи віри, дивилася на Дерхан з-під примружених повік. — Я бачу крізь тебе...
— Бене, слухай уважно. — Дерхан відчула необхідність заспокоїти його. — Не ворушися. Ти бачиш мене через комунікатрису, вона синхронізувалась із тобою. Зараз вона в стані абсолютно пасивного реципієнта, тому я й можу говорити з тобою напрямки. Розумієш мене?
Умма Бальсум, тобто Бен, швидко закивала. Вона перестала рухатись і знову опустилася на підлогу.
— Де ти? — прошепотіла стиха.
— У Борсуковій Драговині, біля Кільця. Бене, часу катма. Де ти? Що сталося? Вони... вони... щось зробили з тобою? — тремтячим шепотом видихнула Дерхан. По тілу прокотилася тужна хвиля відчаю.
За дві милі від неї Бен похнюплено похитав головою, а вона бачила її прямо перед собою.
— Ще ні, — відповів тихо Бен. — Залишили мене самого... поки що...
— Звідки вони знали, де тебе знайти?
— Джаббер, Ді, вони завжди все знають. До мене сраний Радґаттер приходив недавно і... брав мене на кпини. Казав, що вони давно знають, де міститься «ББ», просто не надто поспішали нас нагнати.
— Це через страйк... — почала Дерхан понуро. — Вони вирішили, що ми зайшли надто далеко...
— Ні.
Дерхан різко підвела голову. Бенів голос, чи то пак наближений сурогат, що вихоплювався з губ Умми Бальсум, був твердий і виразний. Погляд — рішучий і вимогливий.
— Ні, Ді, річ не у страйкові. Бляха муха, можна тільки мріяти, що це ми підняли таку бучу. Та це тільки приказка до казки...
— Тобто?.. — почала було Дерхан, та Бен перебив.
— Розповім, що знаю. Коли я сюди втрапив, прийшов Радґаттер, вимахуючи випуском «ББ». І знаєш, у що він мені тицяв? У той сраний заледве натяк на історію, що вийшов у другому розділі. «Чутки про оборудки „Жирного Сонця“ з головним кримінальним авторитетом». Через одне джерело дійшла інформація, що уряд продав якусь байду, невдалий науковий проект чи що воно таке якомусь бандюку. І все! Ніяких фактів! Ми просто хотіли розколотити гімно. А Радґаттер махає тією газетою, тикає мені під носа... — Очі Умми на мить затуманилися, Бен згадував. — І одне й те ж саме: «Що ви знаєте про це, пане Флекс? Хто ваше джерело? Що вам відомо про нетель?» Серйозно, метелики! «Що вам відомо про недавні проблеми пана П?»
Бен повільно похитав головою Умми Бальсум.
— Розумієш? Ді, я не знаю, в яку сраку ми влізли, але ми розбовтали щось таке, від чого Радґаттер всі штани обісрав. Тому він мене й приволік сюди та все торочив: «Якщо знаєте, де перебувають нетлі, краще вам сказати». Ді... — Бен обережно зіп’явся на ноги. Дерхан вже відкрила рота, щоб попередити його не рухатися, але затнулася, коли він повільно почав підходити до неї на Умминих ногах. — Ді, ти маєш за це взятися. Вони налякані, Ді. Дуже. Треба цим скористатися. Я взагалі не міг допетрати, про що йдеться, а він, певно, подумав, що я придурююся. Я й підіграв, бо це його явно бентежило.