Ринсвінд напівобернувся й відчув знайоме й дуже некомфортне відчуття поколювання від того, як навколо нього уповільнюється Час.
Смерть зупинився, на мить припинивши водити каменем по краю коси, і кивнув йому з визнанням — як професіонал професіоналу.
Він притулив кістлявий палець до вуст — чи, радше, до того місця, де б перебували його вуста, якби вони взагалі в нього були.
Усі чарівники здатні бачити Смерть, але не всі вони обов'язково цього хочуть.
Ринсвінду заклало вуха, і примара зникла.
Абрім і його супротивник-чарівник були оточені вінцем безладної магії, і вона, очевидно, не мала ніякого впливу на першого з них. Ринсвінд повернувся у світ живих саме вчасно, щоб побачити, як Абрім хапає чарівника за його безглуздий комір.
Ти не здатний мене перемогти, — сказав він голосом капелюха. — Дві тисячі років я використовував магію в своїх цілях. Я можу застосувати твою силу проти тебе самого. Підкорись мені, а то навіть не матимеш часу, щоб пошкодувати.
Всередині чарівника боролися суперечливі відчуття, і, на жаль, гордість отримала верх над обережністю.
— Ніколи! — крикнув він.
Тоді помри, — запропонував Абрім.
У своєму житті Ринсвінд бачив багато дивних речей (і більшість із них справила на нього вкрай неприємне враження), але він ніколи не бачив, як людину насправді вбивають за допомогою магії.
Чарівники не вбивають звичайних людей, бо: а) рідко їх помічають; б) у цьому немає спортивного інтересу; в) а крім того, хто ж тоді буде готувати, вирощувати продукти і таке інше. Убити ж побратима-чарівника було практично неможливо у зв'язку з численними шарами захисних чарів, які будь-який обережний маг повсякчас[25] підтримує довкола своєї персони. Перше, про що дізнаються юні чарівники, прибувши в Невидну академію, — окрім того, куди вішати одяг і як пройти до вбиральні, — це те, що потрібно постійно бути насторожі.
Дехто гадає, що це параноя, але це не так. Параноїки лише думають, що всі довкола намагаються їм зашкодити. Чарівники це знають.
Маленький чарівник був захищений психічним еквівалентом загартованої сталі товщиною в три фути, однак вона плавилася, як масло під паяльною лампою. Вона струмувала геть і зникала в небутті.
Якщо й існують слова, здатні описати те, що сталося з чарівником далі, то вони ув'язнені в одному з диких словників бібліотеки Невидної академії. Напевно, тут краще дати волю уяві, однак людина, здатна уявити те створіння, що постало перед Ринсвіндом, скорчившись від болю, а потім, на превелике щастя, зникло, — однозначно кандидат на добре відому білу полотняну сорочку з довгими рукавами, якими так зручно зав'язувати руки за спиною.
Так загинуть усі вороги, — проголосив Абрім.
Він підняв обличчя догори й поглянув на вершину вежі.
Я кидаю виклик, — мовив він. — І ті, які не битимуться, повинні піти слідом за мною відповідно до Закону.
Запала довга, густа мовчанка, викликана безліччю людей, що дуже уважно прислухалися. Нарешті з вершечка вежі пролунав чийсь невпевнений голос:
— А де саме в Законі про це йдеться?
Я — втілення Закону.
Почулося віддалене перешіптування, і той самий голос крикнув:
— Закон мертвий. Чаротворство понад За...
Це речення закінчилося криком, оскільки Абрім підняв ліву руку й послав тонкий промінь зеленого світла прямісінько в мовця.
У цю саму мить Ринсвінд усвідомив, що знову може рухати власними кінцівками. Капелюх тимчасово втратив до них інтерес. Ринсвінд зиркнув вбік, на Коніну. Миттєво, не змовляючись, вони підхопили Найджела під руки, повернулися й побігли, не зупиняючись, поки між ними й вежею не опинилося кілька стін. Утікаючи, Ринсвінд очікував, що що-небудь вдарить його в потилицю. Можливо, це буде світ.
Трійця повалилася на щебінь і лягла, намагаючись віддихатися.
— Не варто було цього робити, — пробурмотів Найджел. — Я тільки як слід приготувався показати йому, де раки зимують. Як я навчуся...
Позаду них пролунав вибух, і над головою пронизливо пронеслися стовпи різнокольорового вогню, висікаючи іскри з кам'яної кладки. Тоді почувся звук, неначе з крихітної пляшки витягнули велетенський корок, дзвінкий сміх, який, однак, не сильно звеселяв. Земля здригнулася.
— Що відбувається? — запитала Коніна.
— Магічна війна, — пояснив Ринсвінд.
— Це добре?
— Ні.
— Але ти, звичайно, хочеш, щоб перемогли чарівники? — поцікавився Найджел.
Ринсвінд стенув плечима й пригнувся, коли щось велике й невидиме пронеслося в нього над головою, свистячи, наче куріпка.
— Ще ніколи не бачив, як б'ються чарівники, — мовив Найджел і почав видряпуватися на купу каміння.
Коніна схопила його за ногу, і він закричав.
— Не думаю, що це хороша ідея. Ринсвінде? — звернулася вона.
Чарівник похмуро похитав головою, підняв камінчик і підкинув його. Над зруйнованою стіною той перетворився на крихітний блакитний чайник, який розбився, вдарившись об землю.
— Чари взаємодіють одне з одним, — пояснив Ринсвінд. — Може статися що завгодно.
— Але ми в безпеці за цією стіною? — запитала Коніна.
Ринсвінд трішки пожвавішав.
— Дійсно? — перепитав він.
— Та я тебе питала.
— А. Ні. Не думаю. Це ж звичайнісінька стіна. Одне правильне заклинання, і — пуф!
— Пуф?
— Ага.
— Може, нам утекти?
— Варто спробувати.
Наступної стіни трійця досягнула за кілька секунд до того, як на місце, де вони лежали, приземлилася куля жовтого вогню і, розбризкуючи полум'я навсібіч, перетворила землю на щось жахливе. Усюди довкола вежі кружляли мерехтливі торнадо.
— Нам потрібен план, — сказав Найджел.
— Можна ще раз спробувати втекти, — запропонував Ринсвінд.
— Це нічого не вирішить!
— Вирішить більшість речей, — відказав Ринсвінд.
— Як далеко нам доведеться зайти, щоб опинитися в безпеці? — поцікавилася Коніна.
Ринсвінд ризикнув зазирнути за стіну.
— Цікаве філософське питання, — зауважив він. — Я вже довго в дорозі, а безпеки так і не знайшов.
Коніна зітхнула й подивилася на купу сміття неподалік. Потім поглянула знову. У ній було щось дивне, але дівчина не до кінця розуміла, що саме.
— Я би міг їх атакувати, — невиразно мовив Найджел і втупив погляд, сповнений туги, у спину Коніни.
— Це не спрацює, — заперечив Ринсвінд. — Нічого не діє проти магії. Окрім ще сильнішої магії. Тож єдине, що може подолати сильну магію — ще сильніша магія. Ну а наслідок... ти знаєш.
— Пуф? — підказав Найджел.
— Таке вже траплялося, — продовжив Ринсвінд. — Тягнулося тисячі років, поки не...
— Знаєш, чим дивна ця купа каміння? — перебила Коніна.
Ринсвінд зиркнув на неї. Примружився.
— Ну, окрім ніг? — запитав він.
На те, щоб відкопати серифа, пішло кілька хвилин. Він досі стискав у руці майже порожню пляшку вина й моргав, смутно впізнаючи обличчя всіх трьох.
— Могутня, — вимовив він і після деяких зусиль додав: — Штукенція, це вино. Здавалося, — продовжив він, — що на мене обвалився цілий палац.
— Так і було, — зауважив Ринсвінд.
— А. Ну тоді все ясно, — сериф зробив кілька спроб сфокусувати погляд на Коніні й похитнувся назад. — Нічого собі, — мовив він. — Знову ця юна леді. Дуже вражає.
— Гей... — почав було Найджел.
— Твоє волосся, — почав сериф і знову хитнувся вперед, — неначе... неначе стадо козлів, які пасуться на схилах Гебри...
— Слухай...
— Твої груди, як... як... — сериф хитнувся вбік й кинув на пусту пляшку з-під вина швидкий, тужливий погляд, — як всіяні діамантами дині в легендарних садах світанку.
Очі Коніни розширилися.
— Дійсно? — перепитала вона.
— Без сумніву, — відповів сериф. — Я розпізнаю дині, всіяні діамантами, з першого погляду. Неначе білі косулі в низинах річного заливу твої бедра, що...
25
Звісно, чарівники нерідко вбивали один одного звичайними, немагічними засобами, однак це абсолютно не заборонялося, а смерть від вбивства для чарівника вважалася цілковито природною. —