А потім метеликом перепорхнув через огорожу, та під вікном були чужі вуха. Зірвався пелюсток з лотоса — черевичок упав на землю і зник безслідно. Дурив Су інших, обдурили і його самого. Хто повірить, що він не винен? Небо покарало Су Цзє, і він, забитий у колодки, мало не загинув. Його гріхи переповнили чашу, і він ледь-ледь не позбувся голови. Він зганьбив звання вченого уже тим, що лазив через огорожу та зазирав у всякі щілини, і за це мусить бути покараний. Але, зважаючи на те, що його могли стратити за злочин, вчинений іншим, і тоді б уже нікому не пощастило врятувати його від несправедливого вироку, і беручи до уваги ті муки, яких довелося йому зазнати, слід виявити великодушність і примусити його певний час носити лише синій одяг[51], давши тим самим йому можливість заново прокладати свій шлях у житті.
Що ж до Мао Да, то цей підлий і підступний волоцюга — велике лихо для всього міста. Сусідка рішуче відкинула його залицяння, але це не вгамувало його хтивості. Запримітивши, як Су Цзє завернув у провулок, лиходій одразу зміркував, що й до чого. Двері самі розчинилися назустріч вітрові, і з ним сталося те ж саме, що із студентом Чжаном[*]: пішов за простою підливою, а натрапив на вино. Мао Да вирішив, як свого часу Хань[*], крадькома напахтитись чужими парфумами. Хіба думав він, що небо позбавить його розуму, а чорт — душі? Сподівався приплисти на плоту прямо до Місячного палацу[*], але помилився, сів на рибальського човна і опинився в «Персиковому джерелі»[*]. І тут колишні почуття згасли, натомість прийшли бурхливі хвилі пристрасті. Та лезо ножа, приставлене до грудей, примусило його кинути, як то кажуть, каменем у мишу, забувши про вазу, що стояла поруч. Куди подітись злодієві, якщо він опинився в западні? В таких випадках і заєць починає огризатись. Пробравшись на чуже подвір'я, Мао Да хотів видати себе за іншого, як у тому прислів'ї сказано: «Зумів же Лі пройти, надівши шапку Чжана». Та коли зчепився з переслідувачем не на життя, а на смерть, загубив черевичок і відвів підозру на Су. Вийшло так, як у давнину говорили: «Риба пішла з сітки, щоб туди гуси попали». Мов нечиста сила, перетнув він шлях юної любові, вдершись в оселю щирого кохання. Звідки така нечисть береться? Щоб люди мали радість і щастя, йому слід негайно відтяти голову.
Яньчжі вже приспіла пора, коли час робити зачіску, а бідолашна все ще була не засватана. Вродлива і гарна, наче небожителька з Місячного палацу, вона, безперечно, гідна юнака, прекрасного і чистого, мов яшма. Вона, власне кажучи, належить до тих, кому слід носити плаття із райдужного пір'я[52], то чи ж варто їй журитися, що доведеться вік вікувати в батьківському домі, оскільки золота немає? Зачувши, як воркочуть качка з селезнем, почала й собі мріяти про такого, хто б підійшов їй до пари, і навіть уві сні ці мрії не покидали її. Сумуючи, вона, як ото в пісні співається, думала про щастя з милим, і душа її мало не розлучилася з тілом. Одна ниточка її туги за коханим скрутилася в такий клубок, що в ньому заплуталися кілька негідників. І двоє з них, сущі дияволи, боячись упустити дівочу красу, суперничали із-за неї. Вони злетілися, немов коршаки на здобич, і кожен називав себе іменем Ао. Та відірвавши від лотоса лише пелюсток-черевичок, даремно було сподіватися, що пощастить почути і запах самої квітки. Здолали вони і мури неприступні, та ледве не розбили неоціненну яшму. Криваві сльози в коштовній оправі дісталися гравцям у кості і зрештою стали причиною великої біди. Дерево гине тому, що його сокира губить, а тут лихо скоїлося через талант і чесність. Студент Ао занепав духом і не міг захистити себе, та, на щастя, білосніжна яшма виявилася незаплямованою. Тяжко довелося юнакові, але все-таки він знову напнув парчеве укривало. Достойна хвали і Яньчжі за те, що зуміла зберегти свою дівочу честь і залишилася чистою і цнотливою в своєму коханні. І якщо вона забажає подарувати милому своє серце, то посередником у цій делікатній справі нехай виступить сам начальник повіту».
Ось так закінчилася ця справа. А про вирок, написаний мудрим інспектором, ще довго точилися всілякі розмови.
Тільки після допиту в губернатора Яньчжі зрозуміла, який наклеп вона звела на Ао. Вони зустрілися, виходячи з суду, і від сорому дівчина спаленіла, а очі її сповнилися сліз. З вуст, здавалося, ось-ось зірвуться слова жалю і співчуття, але вона так і не змогла їх вимовити. Юнак давно покохав її усім серцем. Боявся тільки, що його засміють, коли він одружиться з нею. Адже всі знають, що вона простого роду. До того ж тисячі людей бачили, як її мало не щодня тягали до суду. Ні вдень, ні вночі не давали йому спокою ці думки, а прийти до якогось певного рішення він не міг і заспокоївся лише після винесення вироку. Сам начальник повіту як сват поніс його гусака[*], та ще й заплатив музикантам, що грали на весіллі.
...сталося те ж саме, що із студентом Чжаном
Студент Чжан — герой знаменитої новели Юань Чженя (779–831) «Повість про Іннін» та п'єси Вана Шіфу (XIII ст.) «Західний флігель» — переліз через стіну, щоб зустрітися з дівчиною Іннін, яка йому дуже сподобалася.
...як свого часу Хань...
Юнак Хань Шоу служив у сановника Цзя Чуна і кохався з його дочкою. Вона подарувала юнакові чудові парфуми, які її батько отримав у дар від імператора. Дізнавшись про це по пахощах, Цзя Чун віддав дочку заміж за Ханя Шоу.
...приплисти на плоту прямо до Місячного палацу
Згідно міфологічним уявленням китайців, земний океан зливається з небесною рікою (Молочним Шляхом). За переказом, одному чоловікові вдалося, пливучи на плоту, дістатися аж до неба. Місячний палац — палац на Місяці, в якому в самотині живе богиня Чане.