— Та це, певно, мені сп'яну приверзлося. А якщо й не приверзлося, то хіба посміє Дун нагадувати про мене владиці після того, як потайки відпустив мене з того світу? — сказав він, заспокоюючи сам себе.
Як не умовляли його родичі, він нікого не слухав. Проте став обережнішим, не наважувався більше впиватися так, як бувало колись. Родичі та друзі раділи, що він нарешті взявся за розум й навіть випивали інколи з ним чарку-другу.
Минали дні за днями, Мю поступово став забувати про свій борг на тому світі і нерідко знову бешкетував, заливши очі горілкою. А через рік і зовсім розбестився.
Якось прийшовши у гості до сусіда Цзи, він тут-таки, за столом, вилаяв і гостей, і самого хазяїна. Той вигнав його на вулицю, але Мю й далі лементував, аж поки не прийшов його син та не забрав додому. Тут Мю упав на коліна перед огорожею і, безперестанку кланяючись, повторював:
— Негайно поверну тобі борг, негайно!
Потім раптом умовк і повалився на землю. Подивились, а з нього вже й дух вийшов.
ВІДДАНА ЯТОУ
Студент Ван Вень з Дунчана змалечку відзначався чесністю та правдивістю. Одного разу, надумавши побувати в князівстві Чу, він переправився через річку Хуанхе, зупинився в заїзді і, вибравши вільну хвилину, пішов прогулятися вулицями. Бачить: назустріч прямує його земляк і далекий родич Чжао Дунлоу, великий купець, якого рідко коли можна було застати дома.
Угледівши Вана, він дуже зрадів, схопив за руку і запросив до себе в гості. Коли вони підійшли до будинку, Ван побачив у вікні якусь вродливу молодицю. Він закляк на місці, а потім поточився назад, але Чжао потяг його за собою, крикнувши жінці:
— Ніцзи, йди геть!
Нарешті вони зайшли до кімнати, Чжао приніс вина, закуски і завів розмову про се, про те.
— Що це за будинок? — перебив його Ван.
— Це, так би мовити, невеличкий «заклад для розваг», — пояснив Чжао. — Я весь час подорожую і от, завітавши в це місто, зняв тут собі приміщення.
Поки вони розмовляли, Ніцзи то заходила, то виходила з кімнати. Ван ніяковів у присутності незнайомої жінки і вже зібрався було йти, але Чжао силоміць посадив його на місце.
Раптом Ван побачив якусь молоденьку дівчину, що проходила повз розкриті двері і скоса зиркнула в його бік. Її «осінні хвилі»[24] лише на мить затримались на студентові, але він встиг помітити, яку чарівну усмішку подарувала йому ця струнка і ніжна, мов справжня небожителька, красуня. Завжди стриманого Вана на цей раз немов підмінили.
— Що це за дівчина? — нетерпляче спитав він.
— Це друга дочка нашої хазяйки, відповів Чжао. — Змалечку її прозвали Ятоу[25], а зараз їй уже чотирнадцять. Людці, що зазирають сюди часом на ніч, часто спокушали стару великими грішми, аби тільки хоч ніч переспати з дівчиною, але Ятоу ні з ким не бажала мати діла. Бувало так, що стара й била її, а вона все посилається на своє малоліття і жалібно просить, щоб її не чіпали. Досі їй щастило. Плекає надію, що хто-небудь заміж її візьме.
Після такого пояснення Ван низько опустив голову і більше не зронив ні слова, а на запитання Чжао відповідав невлад. Це вже зовсім не було схоже на нього.
— Якщо ви, добродію, маєте якісь наміри щодо цієї дівчини, — почав кепкувати Чжао, — то для вас я ладен і сватом стати.
— Ні, — якось сумно відповів Ван, — про таке я навіть і мріяти не смію.
Надворі почало сутеніти, однак він забув, що час уже йти. А Чжао став знову кепкувати над ним і заохочувати.
— Я щиро вдячний вам за турботу, — відповів йому Ван, — та не маю грошей заплатити бодай хоч за одну ніч.
Тоді Чжао пообіцяв дати юнакові десять ланів, але був упевнений, що в того нічого не вийде. Ван уклонився йому, подякував і хутко попрямував до заїзду. Тут він витряс свого гаманця — там виявилося всього п'ять ланів. Повернувся назад, вручив гроші Чжао і попросив віднести їх старій. Та, безперечно, заявила, що цього мало.
— Послухайте, мамо, — раптом сказала Ятоу, — ви майже щодня дорікаєте мені за те, що я досі не була для вас «деревом, з якого гроші можна трусити»[*]. Тож дозвольте мені сьогодні стати саме такою, якою б ви хотіли мене бачити. Сьогодні я хочу зробити лише перший крок, щоб навчитися жити по-людськи, і сподіваюсь, що в майбутньому буде немало днів, коли я зможу віддячити вам. Тож не женіть геть бога багатства[*] лише тому, що цього разу грошей замало.
Добре знаючи вдачу дочки, стара була рада вже й тому, що та нарешті погодилась виконати її волю. Вона звеліла служниці запросити Вана.
...що я досі не була для вас «деревом, з якого гроші можна трусити»
В китайській народній міфології — чарівне дерево, на якому замість листя ростуть монети. Треба лише потрусити його — і монети, наче яблука, попадають на землю.
Тож не женіть геть бога багатства...
Бог багатства — один з найпопулярніших персонажів народного китайського пантеону; вважалося, що коли йому молитися й давати пожертви, він може принести в дім багатство.