Дівчина слухала його напучення і вся тремтіла від жаху, потім спурхнула, мов підхоплена вітром, і полетіла. За мить вона вже була в канцелярії начальника повіту. Там, як і було їй наказано, причаїлася під стелею. Саме в цей час до зали групками заходили жителі підгір'я і ставали на коліна попід стінами. Допит ще не почався, але чиновник вийняв печатку, щоб засвідчити якийсь документ. Не встигла дівчина навіть оком змигнути, як печатку вже було вийнято із скриньки. Вона відчула, що її тіло враз набралося ваги і ніби обм'якло. Паперові рами під стелею, на яких вона причаїлася, уже не могли її втримати і захрускотіли. Всі, хто був у залі, здивовано подивилися вгору. Чиновник звелів поставити печатку ще раз — звуки під стелею пролунали знову. За третім разом дівчина на очах у всіх присутніх сторч головою полетіла вниз.
Чиновник підвівся зі свого місця і, ніби вимовляючи заклинання, сказав:
— Якщо ти душа несправедливо покараної, то повідай мені все чесно і я вирішу по справедливості.
Дівчина, ридаючи і ковтаючи сльози, підійшла до нього і розповіла, як даос її убив, а потім послав сюди.
Чиновник наказав стражникам негайно бігти до верби, що над дорогою, і схопити там даоса. Чернець справді все ще сидів там. Його взяли під варту і привели до управи.
На першому ж допиті він визнав свою вину. Чиновник наказав звільнити всіх селян, потім спитав дівчину, куди вона піде тепер, коли змито всі її образи.
— Хочу до вас, пане начальнику.
— Так, але в моїй канцелярії для тебе місця немає. Чи ж не краще буде, коли ти повернешся де своїх батьків?
Дівчина помовчала трохи, а потім сказала:
— Канцелярія і є мій дім. Дозвольте пройти! Чиновник почав було її розпитувати, але дівчина вже зникла.
Коли після служби він повернувся додому, виявилося, що його дружина народила дівчинку.
ТРЕТЯ ФЕЯ ЛОТОСА
Цзун Сянжо з міста Хучжоу займався науками. Та якось осіннього дня вибрав часинку, щоб оглянути свої землі. Коли ж бачить: у тому місці, де посіви особливо густі й високі, чомусь хитаються стебла. «Що б це могло бути?» — з цікавістю подумав він і подався туди просто через грядки. Підійшов, подивився здаля — виявляється, якийсь чоловік кохається там з жінкою. Він весело зареготав і хотів уже повернутися назад, але, помітивши, що чоловік, почервонівши від сорому, хутко підперезав халат пояском і кинувся навтьоки, зупинився. Жінка і собі підвелася з землі. Сянжо уважно оглянув її і переконався, що вона досить-таки гарна і приваблива. Йому теж закортіло звідати з нею радість зближення, та подумав, що тут, серед поля, якось незручно, і стримався. Проте підійшов ближче і, допомагаючи їй обтруситись, спитав:
— Ну як, до душі вам, як кажуть, ця прогулянка «у кущах шовковиці»?[30]
Жінка тільки всміхнулась у відповідь, а Цзун почав розстібати її плаття: тіло у неї було біле і вгодоване. Рука мимохіть стала пестити його зверху вниз.
— Дурненький студентику, — сказала вона, не перестаючи посміхатися, — якщо вам так хочеться, то беріть... Коли ж ні, то навіщо дражнити?
Спитав, як її звати.
— Радісна мить промайне, мов подих весняного вітру, — відповіла вона. — А потім ви праворуч — я ліворуч, то чи є потреба розпитувати, як кого звати? Чи, може, ви маєте намір викарбувати моє ім’я на арці, яку спорудите на честь моєї відданості?
— Прямо в полі на сирій землі такі речі дозволяють собі тільки сільські свинопаси, — заперечив Цзун. — А я вихований інакше. З такою красунею, як ти, якщо не хочеш принизити її, слід домовитись про зустріч у пристойнішому місці.
Жінка з великим задоволенням вислухала його і погодилась. Цзун сказав, що його кабінет недалеко звідси і що він запрошує її до себе в гості.
— Я вже давно з дому, — відповіла жінка, — боюсь, що там уже тривожаться. А вночі можна буде.
Розпитала, де стоїть будинок Цзуна, як туди пройти, потім вибралась на стежку і побігла.
Як стемніло, вона й справді прийшла в кабінет до Цзуна — і от хлинув нестримний потік, так би мовити, виснажливого дощу із переобтяжених любовною хтивістю хмар.
Промайнуло два-три місяці, а все зберігалося в таємниці, і ніхто нічого не знав. Та якось до місцевого храму прибув буддійський чернець з Тібету. Побачив він Цзуня і злякано мовив:
30
«У кущах шовковиці» — назва розділу класичної книги стародавніх поезій, в яких розповідається про таємні побачення закоханих.