Цзун уважно вислухав її настанови і все запам'ятав. Після цього жінка почала прощатися. Цзун щосили намагався затримати її, але вона серйозно мовила:
— Відтоді як зі мною сталося те лихо, я ніби прозріла і зрозуміла сутність повної досконалості. То невже ж тепер я захочу через якусь там любовну втіху під ковдрою викликати на себе злість і ненависть людей?
Цзун відпустив її. Вранці наступного дня він прийшов на Південне озеро. Бачить: у тому місці, де лотоси росли особливо густо, на човнах плаває багато гарних жінок, а серед них — дівчина з косами, вдягнута в альпагову накидку, — красуня, яких рідко коли в житті побачиш. Він хутко сів у човен і погнався за нею. Відстань між ними швидко скорочувалась, як раптом дівчина зникла у нього з очей. Цзун розсунув густе листя лотосів і справді побачив червону квітку на короткому стеблі. Він зірвав її, приніс додому і поклав на стіл. Потім знайшов свічку і тільки хотів припалити стебло, коли ж зирк — а квітка вже перетворилась на красуню. Вкрай здивований Цзун низько вклонився дівчині.
— Хіба ви, дурненький студентику, — сказала вона, — не знаєте, що я лисиця-перевертень і буду лише знущатись над вами?
Та Цзун не хотів її слухати.
— Хто це вас навчив? — допитувалась лисиця.
— Ніхто! Я дурненький студентик, сам здогадався, як тебе впізнати.
Він схопив її за руку і поволік до спочивальні. Раптом відчув, що рука його опустилась, озирнувся — на тому місці, де була дівчина, лежить великий камінь, висотою з піваршина, з блискучими гранями. Цзун підняв його з підлоги і обережно поклав на стіл, потім позапалював духмяні курива, почав молитись перед каменем і бити поклони.
Настала ніч. Він позамикав усі двері, позатикав усі дірки й шпарки — боявся, щоб камінь не зник. Коли розвиднілося, він узявся його оглядати, а то, виявляється, вже не камінь, а альпагова накидка, напахчена парфумами; розгорнув поли накидки й побачив, що на бортах ще збереглися залишки пудри та помади. Цзун поклав накидку на ліжко, вкрив ковдрою, ліг поруч і обняв. Надвечір він пішов за свічкою, а коли повернувся — на подушці вже лежала дівчина з косами. Безмежно щасливий, він боявся лише, щоб вона знову не змінила своєї подоби: почав благати її зжалитись і тільки тоді посмів притиснутись до неї.
— І за які це гріхи мені таке нещастя?! — сміялася дівчина. — Хто це розпустив свого язика, чогось напатякавши цьому божевільному, і тепер мені порятунку немає від нього?!
Більше вона не пручалася. Проте в самому розпалі любовної втіхи раптом вдавала, що вже немає сили, і просила перепочинку, але Цзун не звертав на це уваги.
— Коли так, то я зараз же зникну, — погрожувала вона.
Цзун лякався і переставав.
Відтоді у їхніх стосунках настала повна злагода. А тим часом скрині у господі Цзуна повнилися золотом, сріблом та шовками. І було невідомо, звідки все це бралося, бо під час розмови з чужими людьми дівчина лише говорила «так» чи «ні», немовби інших слів не знала, а студент теж уникав бесід про те чудо, що творилося у нього в домі.
Вагітною вона ходила більше десяти місяців, потім вирахувала той день, коли мала родити, пішла до кімнати, а Цзуну звеліла замкнути двері, щоб ніхто не зайшов. Тоді сама вийняла дитину, перерізала ножем пуповину, покликала Цзуна, щоб нарвав ганчірок і загорнув маля. На ранок вона була вже на ногах.
Минуло ще років шість чи сім, і от одного разу вона каже Цзуну:
— Всі свої колишні гріхи я вже спокутувала, дозвольте тепер попрощатися з вами!
Цзун, почувши це, відразу заплакав:
— Люба моя, коли ти прийшла до мене, я був злидень злиднем. Тепер завдяки тобі я поступово багатію. Як же я далі житиму без тебе, якщо ти підеш? Крім того, у тебе немає ні житла, ні родичів, ні друзів. Та й синок у нас ще дуже малий, як йому рости без матері?
Насупивши брови, вона відповіла сумним голосом:
— Скільки б ми не жили вкупі, а рано чи пізно нас чекає розлука. Так завжди буває. Та й помрете ви ще не скоро. А синові нашому щастя на роду написане. Чого ж вам ще треба? Прізвище моє Хе. Як зволите коли-небудь згадати про мене, то візьміть у руки що-небудь із моїх речей і крикніть: «Третя Хе!» І я постану перед вами. А тепер я піду!
На очах у здивованого Цзуна вона здійнялася вгору. Він підстрибнув, хотів спіймати її, але дістав лише до черевичка, який одразу ж упав на землю і перетворився на кам'яну ластівку[*], червону-червону, яскравішу за кіновар. З усіх боків вона сяяла й виблискувала, мов кришталь. Цзун підняв її і вирішив сховати. Коли відкрив скриню, то побачив альпагову накидку, в яку Хе була вдягнена, коли прийшла до нього.
...і перетворився на кам'яну ластівку
Кам'яна ластівка — за старовинним повір'ям, на горі Лінліншань є «кам'яна ластівка», яка під час грози злітає в небо, а потім повертається назад і знову перетворюється в камінь.