Студент не заперечував. Янь пішла до іншої кімнати і невдовзі повернулася у чоловічому одязі.
— Ну як, схожа я на чоловіка? — спитала вона. Студент оглянув її з усіх боків і похвалив. Розпрощавшись із своїми односельцями і прийнявши від друзів деякі подарунки, студент купив худющу шкапу, посадовив на неї дружину і вирушив у дорогу.
В рідних краях на той час в живих залишився тільки дядьків син. Він зрадів, зустрівши таких гарних родичів, і оточив їх своїм піклуванням. А після того, як побачив, що вони днями й ночами сидять за книгами, став поважати їх ще більше, навіть найняв хлопчика, щоб той прислужував їм, але на ніч брати відсилали його.
Всі сімейні турботи — чи кого привітати, чи висловити співчуття — взяв на себе старший брат, а молодший сидів безвихідно в кімнаті.
Протягом півроку мало кому щастило побачити молодшого брата, зате його твори у всіх викликали захоплення. Іноді гості просили, щоб він вийшов до них, але старший брат від його імені відмовляв їм. А якщо хто-небудь самочинно вривався до нього в кімнату, молодший брат кланявся і одразу ж виходив геть. Всі, кому довелося хоч раз побачити його, схилялися перед його вродою. Слава про юнака розкотилась далеко, і в багатьох родовитих сім'ях міркували над тим, як би запопасти собі такого зятя. Двоюрідний брат давно радив йому одружитись, та юнак лише ніяково посміхався, а коли ж той спробував примусити його, він заявив:
— Я дав обітницю не одружуватися, поки не складу екзамена і не виб'юся в люди.
І ось інспектор оголосив про день початку екзаменів. Обидва брати пішли складати, але старший провалився знову, а молодший зайняв перше місце в своєму повіті і четверте в окрузі. Наступного року він був призначений начальником Тунченського повіту, а невдовзі за чесну і сумлінну службу його призначили старшим цензором[*] у провінції Хенань, де він жив тепер у розкошах не гірше за князя.
Але це тривало недовго: пославшись на хворобу, молодший брат попросив відставки. Височайшим указом йому дозволялося повернутись на батьківщину.
Численні відвідувачі збиралися біля воріт його садиби, однак він вибачався і нікого не приймав.
Людей дуже дивувало, що він, навіть ставши знатним, жодного разу не згадав про одруження. А коли повернувся додому, раптом почав купувати молодих служниць. У декого закралась підозра, а дружина двоюрідного брата вирішила простежити за ним, та скільки не нишпорила, а нічого негожого так і не помітила.
Невдовзі було повалено владу мінської династії, у Піднебесній починалась велика розруха, і тоді Янь призналася жінці двоюрідного брата:
— Як по щирості, то я дружина вашого дівера. Розсердилась на те, що він такий непутящий, ніяк не може сп'ястись на власні ноги та відновити добру славу свого роду, і сама зробила це замість нього. Проте я завжди боялась, що мене викриють і син неба покличе мене на допит — адже тоді б наді мною глумилися у всій Піднебесній!
Братова жінка повірила їй лише після того, коли Янь показала їй свою ніжку — у черевик було напхано вати.
А тоді спільними зусиллями почали вони клопотати, поки нарешті чин дружини не перейшов її чоловікові. Сама ж вона відтоді мало спілкувалася з людьми і жила за зачиненими дверима, як і належить жінці. А от на діток їм не пощастило. Витягуючи якось з гаманця гроші, щоб купити для чоловіка ще одну наложницю, вона пожартувала:
— Мабуть, це тільки я одна така, що прослужила десять років, а наложниць собі не заводила, хоч їх має кожен, хто стає знатним. А вам поталанило: сидите собі без будь-якого клопоту та розважаєтесь з красунями.
— А хто тобі не дає? Адже їх у нас майже три десятки, вибирай, яку хочеш, — жартом відповів їй чоловік.
Його батьки багато разів були посмертно вшановані різними нагородами[32]. Усілякі чиновники та знатні люди приходили до колишнього студента і низько кланялись йому в ноги, як цензору, але він соромився, коли його величали за заслуги, здобуті дружиною, був задоволений своїми власними заслугами і жодного разу в житті не проїхав у колісниці з балдахіном, як це належить цензорові.
Від себе оповідач цієї небилиці хоче додати таке:
Дуже дивно, що свекра та свекруху нагородили за невістчині заслуги.
Нерідко траплялося, коли цензорами бували чиновники, дуже схожі на жінок, а от жінок на цю посаду не призначали, хоч перед такою, як Янь, міг спаленіти від сорому не один з тих, хто носить шапку знатного мужа і називає себе чоловіком!
...призначили старшим цензором
За феодалізму в Китаї був особливий інститут цензорів, що підкорялися безпосередньо государю і здійснювали функцію імператорських ревізорів, які стежили за правильністю дотримання законів.