— Нічого у вас не вийде, навіть якщо поведете мене до спальні, щоб там спокусити. Отож краще дайте мені спокій.
Дівчата засміялись, а тоді пішли на кухню, настругали там трісок на розтопку і промили рис, щоб приготувати страву студенту. Він подивився на них і похвалив:
— Так би й давно, а то бігали тут та підстрибували!
Рис невдовзі був готовий. Дівчата кинулись навперебій розставляти на столі миски, розкладати палички та інше.
— Щиро зворушений такою турботою, — сказав студент. — Не знаю, як вам і дякувати.
Дівчата засміялись.
— Воно-то так, — жартома мовила одна з них, — але до нашої каші трутизна домішана.
— Послухайте, — став благати студент, — адже я не зробив вам нічого поганого, за що слід було б мене ненавидіти. Чому ж ви так зі мною поводитесь?
Повечерявши, дівчата поприбирали посуд, а студент дивився на них і тільки радів. З часом такі вечері у них стали звичкою, та й стосунки поволі налагодились. Тепер Тао сидів за столом поруч з дівчатами і вів з ними задушевні розмови.
Одного разу він поцікавився, як їх звати.
— Мене, — відповіла старша, — звати Цюжун[33], прізвище моє Цяо. А її — Сяосе[34], вона з роду Юанів.
— Звідки ж ви? — не вгавав студент.
— Дивак якийсь, — засміялася Сяосе. — Зачіпати боїтесь, а розпитуєте так, немов женитися на нас хочете.
— Ось що, — сказав студент, прибравши поважного вигляду. — Коли я бачу перед собою чарівну істоту, то хіба можу бути байдужим до неї і не відчувати радості? Проте якщо дух з потойбічного світу почне втручатися в людські стосунки, то людину неодмінно чекає загибель. Отож кому не подобається зі мною жити, нехай собі йде, а кому подобається, то житимемо й далі тихо та мирно. Якщо я вам не до душі, то чого вам, таким красуням, ганьбити себе? А як до душі, то навіщо вам, скажіть мені щиро, прагнути смерті якогось там непутящого студента?
Дівчата перезирнулись між собою і враз посерйознішали. Відтоді вони вже менше дошкуляли йому своїми жартами та глузуванням. А все ж таки час від часу вони стромляли руки собі за пазуху або скидали з себе одяг і кидали його на підлогу, однак студент не звертав на це уваги і більше вже не дивувався.
Одного разу він переписував щось із книжки, але не закінчив і вийшов з кімнати. А коли повернувся, то побачив, що Сяосе нахилилася над столом і, тримаючи в руці пензлика, дописувала текст. Побачивши студента, дівчина поклала пензлика і всміхнулась.
Тао підійшов до столу, глянув: хоч ієрогліфи написані невправною рукою, але рядочки витримані з великою старанністю. Студент похвалив Сяосе.
— Ти, моя люба, дуже здібна, — сказав він. — Коли маєш бажання, то я ладен тебе вчити!
Обнявши дівчину, він поклав свою руку поверх її руки і став показувати, як треба писати. В цей час до кімнати увійшла Цюжун. Побачивши таку картину, вона враз змінилася на обличчі, певно, від ревнощів.
— Мене батько змалку вчив писати, — радісно посміхнулася Сяосе. — Та це було так давно, що здається мені сном!
Цюжун мовчала. Студент, здогадуючись, що зараз діється у неї на душі, прикинувся, ніби нічого не помічає, обхопив її за стан, дав пензлика і сказав:
— А тепер подивлюся на твою роботу.
Коли з його допомогою вона написала кілька ієрогліфів, студент підвівся і вигукнув:
— Цюжун, люба, таж у тебе чудовий почерк!
Дівчина повеселішала.
Тоді він дав їм по смужці паперу — наказав переписувати ієрогліфи, а сам узяв окремого каганця і заглибився в книгу, радіючи з того, що у кожної є тепер своє заняття, отже, приставати до нього вони не будуть.
Закінчивши писати, дівчата чемно поставали біля столу і уважно слухали студентові зауваження. Цюжун, яка досі ніколи в житті не тримала в руках пензлика, намазюкала таке, що страшно було й глянути. А коли студент порівняв обидві роботи, вона зрозуміла, що їй важко змагатися з Сяосе, — і засмутилась. Однак він підбадьорив її, мовляв, для початку годиться, і обличчя в неї проясніло.
З тих пір дівчата почали ставитися до Тао, як до свого вчителя. Коли він сидів, вони чухали йому спину, а коли лягав спати, розтирали йому ноги. І вже більше не кепкували, а, навпаки, кожна намагалась у всьому догодити йому.
Десь через місяць Сяосе вже писала дуже гарно і майже без помилок. Тао похвалив її за це і помітив, що в Цюжун ураз зіпсувався настрій, а на очах заблищали сльози. Студент довго утішав її, поки вона нарешті заспокоїлась.
Після того, як дівчата оволоділи основами письма, він почав учити їх працювати над текстом. Виявилося, що обидві дуже кмітливі, мають гострий розум. Варто було один раз їм пояснити, і вони вже більше не перепитували. Намагаючись у всьому наслідувати студента, дівчата нерідко засиджувались над книгами аж до світанку.