Сяосе привела ще й свого брата, Третього, який попросив у студента дозволу також стати його учнем. Хлопцеві було років п'ятнадцять чи шістнадцять: його обличчя світилося особливою чарівністю. З нагоди їхнього знайомства він подарував студентові золотий гачок «чого забажаєш»[*]. Тао звелів йому вчитись по тій самій книжці, яку опановувала Цюжун. І тепер в кімнаті без упину лунало обридливе, монотонне наспівування[*]. Таким чином студент влаштував, так би мовити, школу для нечистої сили.
Секретар зрадів, коли дізнався про це, похвалив студента і став регулярно надсилати йому платню.
Так минуло кілька місяців. Цюжун та Третій за цей час навчилися складати вірші, і тоді всі гуртом уголос читали їх. Сяосе потай просила студента не вчити Цюжун цьому мистецтву, а та умовляла його не вчити Сяосе. Студент обіцяв послухатися ту й другу, але поки що не припиняв з ними занять.
Та ось настав час, коли йому треба було їхати на екзамен. Дівчата проводжали Тао, заливаючись слізьми, а Третій сказав:
— Я б на вашому місці цього разу утримався від поїздки, послався б на хворобу, чи що. Боюся, коли б з вами лиха не трапилось!
Однак студент вирішив, що ганебно вигадувати усілякі відмовки і все-таки поїхав.
Слід зауважити, що він полюбляв висміювати в своїх віршах різні вади в житті, чим і розгнівав одного з місцевих вельмож, який тепер тільки й мріяв про те, як би помститися студентові. Дізнавшись про екзамени, він дав хабара інспекторові, і той звинуватив Тао в порушенні екзаменаційних правил. Бідолаху затримали і посадили до в'язниці. Гроші, які він узяв собі на прожиття, швидко закінчилися, і йому довелося просити милостиню у злочинців, що сиділи разом з ним. Студент майже втратив надію на порятунок, аж раптом, ніби з подихом вітру, з'явилася Цюжун. Вона нагодувала його, сіла поруч і крізь сльози мовила:
— Адже Третій застерігав вас, що біда може статись, і, як бачите, не помилився. Він сьогодні прийшов сюди разом зі мною. Подався в управу шукати справедливості.
Вона сказала ще кілька слів і зникла так само непомітно, як і з'явилася.
Через день Третій перестрів начальника управи на вулиці і голосно висловив йому своє обурення. Начальник обіцяв розібратись, і Цюжун прибігла у в'язницю, щоб розповісти це студентові. Потім пішла довідатись про наслідки, і три дні від неї не було ні слуху, ні вістки. Студент тепер не знаходив собі місця не лише від голоду, а й від нетерплячки, і кожен день здавався йому таким довгим, як рік.
Аж раптом зайшла Сяосе, насуплена, прибита горем.
— Коли Цюжун, — почала вона розповідати, — повертаючись додому, проходила повз храм Ченхуана, її схопив чорний суддя із західної галереї[*]. Він домагався, щоб вона стала його наложницею. Але Цюжун категорично відмовилась і от тепер сидить під вартою. Я дуже поспішала до вас, пробігла мало не п'ятдесят верст. Так стомилась, а тут, як на гріх, на північній околиці наскочила на терновий кущ і вколола собі ступню. Тепер болить уся нога. Мабуть, більше не зможу до вас прийти.
Вона показала йому ногу: на ступні запеклася густа, червона кров. Дівчина вийняла три лани срібла, віддала студенту і, накульгуючи, зникла.
Під час допиту в управі з'ясувалося, що Третій ніякий не родич студентові і тому не має підстав клопотати за нього. Суддя наказав відшмагати Третього батогом. Та коли юнака вивели на місце покарання, він ударився об землю і зник. Суддя був страшенно здивований таким чудом і уважно прочитав скаргу. Суть справи в ній була викладена сповненими скорботи і співчуття словами. Звелів привести на допит самого студента і поцікавився, хто такий цей Третій, але студент сказав, що не знає. Суддя переконався, що Тао ні в чому не винний, і відпустив його.
Студент прийшов додому, а там ні душі. Тільки десь аж на ранок придибала Сяосе.
— Нашого Третього, — мовила вона сумним голосом, — коли він був в управі, схопив дух присутствених місць[*] і під вартою відправив у царство пітьми[35]. Там Володар царства розібрався, що й до чого, відзначив благородство поведінки мого брата і звелів негайно йому народитися заново в сім'ї одного з багатіїв. А Цюжун все ще сидить під замком. Я написала скаргу Ченхуану, яку в храмі у мене прийняли, але до самого бога не пустили. Коли б ця скарга та десь не загубилась. Не знаю, що мені далі робити. Студент спаленів від гніву.
...подарував студентові золотий гачок «чого забажаеш»
Мається на увазі особливий вигнутий жезл, який виготовляли з нефриту або іноді з золота; вручити його комусь — означало виявити свою доброзичливість.
...лунало обридливе, монотонне наспівування — тобто йшов звичайний для Китаю урок, коли учні, як правило, не розуміючи древніх конфуціанських текстів, вчили їх хором напам'ять.
Коли Цюжун... проходила повз храм Ченхуана, її схопив чорний суддя із західної галереї
Храм Ченхуана — храм бога-захисника міста. Такі споруди з страхітливими скульптурними зображеннями картин пекла були раніше у всіх містах Китаю, тому що бог-захисник міста вважався одночасно й суддею тих, хто помер у даній місцевості. Чорний суддя — в галереях храму бога-захисника міста, як правило, встановлювалися статуї його помічників-суддів, які безпосередньо чинили розправу над мертвими грішниками. Простий люд тремтів перед цими помічниками, бо вважалося, що вони можуть заклинати й нечисту силу.
...схопив дух присутствених місць...
У Стародавньому Китаї на обох стулках дверей присутствених місць наліплювалися зображення двох древніх грізних полководців у повному озброєнні, які колись охороняли імператорські покої від нечистої сили і згодом були проголошені богами-охоронцями воріт і входів від нечистої сили, в тому числі й від лисиць-перевертнів.