Трапилося так, що улюблена наложниця князя промучилась три дні і ніяк не могла розродитись. Лікарі були безсилі чимось зарадити. І тут хтось згадав про Шана.
Негайно послали по нього. Він прийшов, дав свій засіб, і все скінчилося щасливо. Князь так зрадів, що нагородив студента і золотом, і шовками, і атласними тканинами, однак Шан тільки подякував, а взяти що-небудь відмовився. Тоді князь спитав, чого ж він хоче.
— Не смію просити, ваша світлість, — відказав студент.
Князь наполягав. Тоді Шан вклонився йому в самі ноги і мовив:
— Якщо ви, пане, хочете облагодіяти мене своєю небесною щедрістю, то віддайте мені вашу стару співачку Хойче. А більше мені нічого не треба.
Князь наказав покликати її і запитав, скільки їй років.
— Я, ваша світлість, прийшла до палацу, коли мені було вісімнадцять, і от уже чотирнадцять років, як я тут.
Князь подумав, що вона вже не молоденька, звелів зібрати всіх співачок і дозволив Шану вибрати собі яку завгодно, але тому не подобалася жодна з них.
— Хоч ти і вчений муж, а дурень, — засміявся князь. — Ти що, десять років тому дав обіцянку одружитись з нею й досі не передумав?
Тоді Шан щиро розповів йому всю історію їхнього вірного кохання. Князь наказав запрягти коней у розкішні візки, і все те, що він дарував студентові і від чого той відмовлявся — все срібло та шовк, — дав у посаг Хойче. Потім, проводжаючи їх, вийшов аж до воріт.
Сюшену, синові Хойче, на той час уже було одинадцять років. Ніколи не забуваючи про велику милість святого ченця, він щовесни, в день поминок, ходив на могилу даоса.
Один з місцевих купців часто їздив у своїх справах по провінції Сичуань. Якось, подорожуючи, він зустрів даоса з книжкою в руці.
— Ця річ з палацу вашого князя. Відтоді, як я опинився тут, у мене стільки клопоту, що ніколи було переслати господарю його дорогоцінну книгу. То прошу, коли ваша ласка, одвезіть її назад і передайте.
Купець, повернувшись додому, почув, що даос уже помер, і не наважився іти з книжкою до князя. Замість нього це зробив Шан. Князь розгорнув книжку, дивиться — так, це справді та сама, яку колись чернець брав у нього. Нічого не розуміючи, він повелів розкопати могилу даоса. Там була порожня труна.
Невдовзі помер син Шана від першої дружини, і його рід тепер міг продовжити лише Сюшен. Отож усі ще раз переконались, яким ясновидцем був Гун.
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
«Небо і земля в рукаві» — це, звичайно, алегорія, запозичена із стародавньої байки. Хіба насправді буває таке?
Проте як це чудово! Виявляється, що там є і небо, й земля, є сонце і місяць. Там можна одружуватись, народжувати дітей, і до того ж без особливих мук і страждань, без зайвих людських клопотів.
В такому разі воші із брудного рукава даоса нічим не відрізняються від курей та собак обітованого краю, описаного в «Персиковому джерелі»[*].
Добре було б поселитися в цьому рукаві назавжди! Та й померти в такому чудовому місці — теж велике щастя!
У ГОНИТВІ ЗА БЕЗСМЕРТНОЮ ЦІНЕ
Хо Хуань, якого ще звали Хо Куанцзю, жив у провінції Шаньсі. Його батько, начальник повіту, помер, коли син був ще малим. Цей розумний і здібний хлопчик в одинадцять років уже витримав, на правах обдарованої дитини, перший екзамен і став сюцаєм[39]. Мати дуже любила його і берегла як зіницю ока, забороняла навіть за ворота самому виходити. Мабуть, через це він ще й в тринадцять років погано розбирався, хто йому і з якого боку доводиться чи дядьком, чи небожем.
У тому ж селі на одній з ними вулиці жив сусід, на прізвище У, який служив у судовому управлінні. Захопившись даоською релігією, він надумав стати самітником, пішов у гори, і більше ніхто його не бачив. Дома у нього залишилась дочка, яку звали Ціне. Уже в чотирнадцять років вона була дивовижною красунею. Дівчина з самого малечку нищечком почитувала батькові книжки і була в захопленні від безсмертної феї Хе Сянгу[*] та від її життя. Коли батько подався в гори, вона твердо вирішила, що ніколи не вийде заміж, і мати не могла нічого з нею вдіяти.
Якось юний студент визирнув за ворота і побачив її. Хоч це була лише одна мить і хоча він, як дитина, нічого ще не розумів, а все-таки ясно відчув, що дівчина припала йому до душі. Не в силі висловити своїх почуттів, він прямо заявив матері, що нехай вона посватає за нього цю дівчину. Оскільки мати була певна, що з цього нічого не вийде, то відмовилася посилати сваху. Студент був у відчаї і ходив, мов чорна хмара. Боячись, щоб з сином не сталося якого-небудь лиха, мати попросила декого із спільних знайомих сповістити пані У його бажання. А та, зрозуміло, не захотіла й мови про це вести. Юному студенту відтоді не сиділося і не лежалося — що б він не робив, а з голови не йшла думка про дівчину.
«Персикове джерело» — знаменита утопія великого поета Тао Юаньміна (362–427), де описується, як рибалка випадково потрапляє до людей, що кількасот років тому втекли від тиранії імператора Цінь Шіхуана (III ст. до н. е.) й жили тепер за своїми патріархальними законами.
Фея Хе Сянгу — одна з групи даоських святих, так званих «восьми безсмертних», які були відомі своїм умінням творити чудеса. За переказом, Хе Сянгу була колись дочкою купця. Вона зустріла святого Люй Дунбіня, який пригостив її персиком безсмертя, після чого вона вже ніколи не знала відчуття голоду й здобула чудове вміння передвіщати долю. Після смерті її тіло зникло, а невдовзі стадо відомо, що вона приєдналась до інших безсмертних.