Гуєр скипіла від гніву і, ляснувши Чжуньсянь по долоні, промовила заклинання:
— То нехай же очі твої посліпнуть!
Друга сестра сприйняла ці слова як образу для себе і вдарила Гуєр. Служниця залементувала... Стара пані, з'ясувавши, з чого все почалося, тільки посміхнулась. Тоді Гуєр побігла скаржитися Четвертій, яка саме сиділа біля ткацького верстата. Не припиняючи роботи, вона спокійно вислухала скаргу служниці, але промовчала.
Настав день народження старого Ху. Всі зяті поприходили поздоровити тестя і понаносили повен двір всіляких подарунків. Старша невістка не проминула нагоди, щоб посміятись з Четвертої та з її чоловіка:
— Ну, а з чим ви прийшли, щоб побажати батькові довголіття?
— Та вони голодні роти свої на плечах принесли, ото й усе, — відповіла їй у тон друга невістка.
Четверта сприйняла все це зовсім спокійно. А присутні, помітивши, що вона поводить себе ніби недоумкувата й не реагує на їхні слова, почали ще дужче глузувати з неї. І лише одна Лі, найулюбленіша наложниця старого Ху і мати Третьої, ставилась до дівчини з незмінною увагою, співчувала їй і жаліла її.
— Послухай мене, дочко, — казала вона Третій, — наша Четверта тільки зовні здається простачкою, а насправді дуже розумна. Свого розуму перед людьми вона не показує, але всі ці дівчатка, самі того не відаючи, вже давно у неї в руках. Май на увазі й те, що Чен днями й ночами сидить над книгами; не може бути, щоб він довго пас задніх. Ти на інших не зважай, а живи з Четвертою у дружбі та злагоді, так щоб і опісля могла сміливо дивитись їй у вічі!
Отож Третя, коли приїжджала провідати батьків, ставилася і до сестри з великою повагою.
Тим часом Чен за протекцією старого Ху вступив до повітового училища. Наступного року мав приїхати інспектор по навчанню і провести екзамени, а тут, як на гріх, старий Ху несподівано помер. Тоді Чен, немовби він був рідним сином небіжчика, вбрався у жалобу і, звичайно, не міг узяти участі в екзаменах.
А коли нарешті він скинув її, то Четверта дала йому грошей і звеліла поквапитись, щоб попасти в додатковий список кандидатів, які мали складати екзамени.
— Сам розумієш, — сказала вона серйозно, — досі ти прожив тут стільки років і тебе не виганяли тому, що був живий мій батько. А тепер, я більше ніж певна, цьому настане кінець. От якщо ти з честю подолаєш усі перешкоди, то, можливо, знайдеш тут свій дім і тоді, коли повернешся назад.
На прощання пані Лі та її дочка, Третя, понадаровували Чену всяких речей, і він вирушив на екзамени, сповнений рішучості здобути перемогу. Минуло кілька днів, вивісили списки, але там його прізвища не значилось. Отже, всі сподівання були марними. Прикро вражений такими наслідками, Чен вирішив не повертатись додому. На щастя, у нього ще залишилося трохи грошей; він зібрав усі свої пожитки і поїхав до столиці.
Кілька його родичів з боку дружини на той час займали в столиці високі посади. Чень, боячись, щоб над ним не почали глузувати знову, поміняв своє ім'я, придумав нове місце народження і пішов найматися на службу до кого-небудь із великих чиновників. На нього звернув увагу і високо оцінив його знання вельможа Орхідеєвих Терас[*], Лі із Дунхаю. Він узяв Чена до себе в канцелярію, забезпечив коштами на прожиття і послав складати екзамени на цзюйженя. Чен один за одним успішно витримав усі екзамени і здобув звання кандидата Академії[*]. Після цього розповів Лі усю правду про себе. Той дав йому в борг тисячу ланів і, не гаючись, наказав одному із своїх службовців їхати в Цзяньнань, щоб підшукати там житло для Чена.
Старший син Ху, зубожівши після батькової смерті, став продавати свої найкращі будинки, і службовець скупив їх. Владнавши всі справи, він послав запряжену кіньми коляску по Четверту.
А за кілька днів перед цим сталася така подія.
Коли Чен витримав останній екзамен, радісну вістку про це приніс у дім Ху поштовий кур'єр, але в сім'ї, коли роздивились та з'ясували, що там написане зовсім інше ім'я, здійняли крик і вигнали гінця геть.
В родині Ху саме велись переговори про одруження третього сина; рідня зібралася у вітальні, щоб відсвяткувати прибуття нареченої. Були тут усі тітки та сестри, окрім однієї Четвертої, яку старша невістка навіть не запросила. Раптом вбігає якийсь чоловік і каже, що приніс для Четвертої листа від Чена. Брати взяли того листа, розпечатали, прочитали, перезирнулись між собою і змінились на обличчі. Тоді гості, які були на бенкеті, забажали, щоб Четверта вийшла до них, але сестри побоювались, що вона образилась і навряд чи погодиться. Та минуло трохи часу, і дівчина з'явилась у вітальні. Присутні одразу загомоніли, кинулися поздоровляти її, розпитували про здоров'я... Якщо вуха й слухали кого-небудь, то лише Четверту; якщо очі дивились на кого-небудь, то лише на Четверту; якщо вуста прославляли когось, то лише Четверту. А вона сиділа все така ж, як і завжди, серйозна, зосереджена, нікого не хвалячи й не попрікаючи. Родичі та гості, побачивши, що вона не пам'ятає зла, почали навперебій проголошувати тости за її здоров'я.