Брат не знав, що й відповісти на це, а лише благав її про допомогу. Четверта насупила брови.
— Так он у чім річ, — вигукнула вона. — Я гадала, що ви не побоялися такої відстані, аби тільки провідати сестру! Та виходить, не до сестри ви їхали, а до знатної дами, — може, зжалиться над родичем і врятує його від суду за тяжкий злочин?
Вона сердито махнула рукавом і пішла до своїх покоїв.
Старий Ху, паліючи від сорому й гніву, вибіг на вулицю. А коли приїхав додому, то розповів про наслідки свого візиту всій рідні. Як старі, так і молоді, слухаючи його, з обуренням ганьбили Четверту. Навіть пані Лі і та сказала, що вона надто жорстока.
Через кілька днів Другого випустили з в'язниці, і він повернувся додому. Всі були страшенно раді і сміялися над Четвертою, казали, що обійшлося й без її допомоги. І саме в цей час служник доповів, що Четверта прислала гінця, який хоче бачити пані Лі. Запросили його до кімнати. Він дістав золото та срібло і сказав:
— Моя пані дуже квапилася, коли виряджала мене в дорогу, — все через справу Другого пана, — тому не встигла нічого відповісти на вашого листа. Замість листа вона дозволяє собі прислати вам ці скромні підношення.
Тільки тоді всі присутні зрозуміли, що Другого звільнили завдяки клопотанню Чена...
Минали дні, і родина Третьої почала бідніти. Чен підтримав її, приславши щедрі подарунки. Крім того, оскільки у Третьої не було сина, він запросив її до себе і шанував, як рідну матір.
СІЛЮ ВСЕ ЗНАЛА
Дочка одного столичного вченого, яку за гнучкий стан хтось із знайомих жартома прозвав Сілю — Тоненькою Вербичкою, змалку відзначалася кмітливістю і дуже рано навчилася читати. Особливо вона захоплювалася книжками з фізіономістики.
На вдачу вона була скромна, мовчазна, ніколи не хвалила й не гудила людей. Лише одне дозволяла собі: якщо хто-небудь приходив свататись[*], вона неодмінно просила батьків, щоб їй хоч раз дозволили поглянути на майбутнього нареченого. І скільки вона їх не передивлялась, завжди казала: не підходить! Батько й мати увесь час потурали їй, та коли їй сповнилося дев'ятнадцять, почали гніватись:
— Як же це так? Виходить, у всій країні тобі достойної пари не знайдеться? У дівках до самої старості ходитимеш, чи що?
— Як по правді, — відповідала Сілю, — то я хотіла своїми, людськими, силами перемогти небесні, та минуло стільки часу, а це не вдається. Така вже моя доля! Отож відтепер я у всьому буду підкорятися вам.
Саме в цей час студент Гао, досить вже відомий молодий учений з старовинного вельможного роду, прочув про дівчину і, як кажуть, підніс їй птаха[*]; не барячись, справили весілля. Чоловік та дружина дуже пасували одне одному.
Від першої дружини, яка померла, у студента залишився хлопчик. Сироту звали Чанфу. Йому було всього п'ять років. Сілю ставилася до дитини з великою теплотою й ласкою, так що, коли вона, бувало, йшла провідати своїх батьків, хлопчик кричав, плакав, біг за нею слідом. І як вона не сварила його, як не вмовляла, ніщо не допомагало.
Десь через рік після одруження Сілю народила сина і назвала його Чанху[40]. Студент запитав, а чому вона дала дитині саме це ім'я.
— А просто так, — відповіла жінка. — Мені хочеться, щоб хлопчик завжди був біля батька!
До рукоділля молода хазяйка ставилась зовсім байдуже, воно ніколи її не приваблювало. Проте завжди цікавилась, чи родючі їхні ниви або чи вчасно сплачено оренду, — про це вона довідувалася з видатково-прибуткової книги, намагаючись у всьому добре розібратись.
Через якийсь час вона сказала чоловікові:
— Дозвольте мені повністю взяти на себе всі наші господарські справи, а самі поки що не втручайтесь. Я хочу спробувати, чи зумію повести їх так, як слід.
Студент не заперечував. Минуло півроку, і справді, в їхньому господарстві все йшло гаразд. Студент був у захваті від своєї розумної дружини.
Одного разу Гао запросили в сусіднє село в гості. А саме в цей час прийшов збирач податків, який вимагав сплатити недоїмку. Він грюкав у ворота і лаявся на всю вулицю. Сілю послала служника, щоб він як-небудь заспокоїв збирача податків, але той і слухати його не захотів, стояв біля двору і вимагав грошей. Тоді Сілю звеліла хлопчикові бігти в село й скоріше привести хазяїна додому. Нарешті збирач податків пішов.
— Ну то що, моя Тоненька Вербичко, — сміявся студент, — зрозуміла тепер, що дружина хоч і розумниця, а все ж їй важко тягатись навіть з недолугим чоловіком?
...якщо хто-небудь приходив свататись...
За китайським звичаєм, сватання починалося з обміну через свата записками на червоному папері між батьками майбутнього нареченого й нареченої. В цих записках повідомлялося ім'я, прозвання, дати народження, включаючи день, час і таке інше. Ці відомості були необхідні для проведення складного гадання про те, чи щасливий буде шлюб. Гадання здійснювалося ворожбитами по спеціальних таблицях.
...підніс їй птаха
За китайським шлюбним обрядом, наречений вкладає угоду в дерев'яну скриньку й надсилає її разом з живим птахом до будинку нареченої. В давнину надсилали журавля як символ надходження весни й довголіття, а потім обходилося просто живим гусаком.