— А навіщо мені туди їхати? — поцікавився Чанфу, але помітивши, що у мачухи на очах виступили сльози, більше не посмів її питати. Через двадцять днів він нагадав.
— Твій брат, — сказала вона, тяжко зітхнувши, — такий же легковажний, як і ти колись був, коли не хотів учитись. Адже якби свого часу я не зважилася набути слави злої мачухи, то хіба б ти став тим, чим зараз є? Люди називали мене жорстокою, бездушною, та чи знав хто-небудь з них, скільки сліз я тоді пролила ночами?
Вона не стрималась і заплакала. А Чанфу мовчки стояв перед нею і шанобливо слухав кожне її слово. Нарешті Сілю заспокоїлась.
— В душі твого брата, — сказала вона, — ще й досі буяє невгамовна хтивість, і я навмисне дала йому фальшиве срібло, щоб він зазнав хоч трохи лиха й отямився, поки не пізно. Зараз, як мені здається, він уже сидить у в'язниці. Губернатор ставиться до тебе з великою прихильністю. Піди до нього і попроси заступництва. Тільки так можна врятувати брата, звільнивши його від смертельної небезпеки, і водночас примусити розкаятись у своїх вчинках.
Чанфу, не зволікаючи, вирушив у дорогу. Коли він прибув у Лоян, брат уже три дні як сидів у в'язниці. Чанфу прийшов до нього, глянув, а Чанху такий страшний, немов мрець. Побачивши старшого брата, він опустив очі, і Чанфу мимоволі заплакав.
Оскільки Чанфу був улюбленцем губернатора, його ім'я знали по всій окрузі. Начальник місцевої управи, довідавшись, що Чанху його брат, наказав негайно звільнити в'язня.
Коли вони повернулися додому, Чанху, все ще боячись, що мати гнівається на нього, поповз до неї на колінах. Мати глянула на сина й запитала:
— Ну то як, нагулявся?
У Чанху з очей закапали сльози, він мовчав, не сміючи виправдовуватись. Чанфу опустився на коліна поруч з ним. Тільки після цього мати сказала, щоб вони обидва підвелись...
Щиро розкаявшись у своїх витівках, Чанху запопадливо взявся за господарські справи. А якщо інколи й лінувався трохи або помилявся в чомусь, то мати прощала йому і вже більше не лаяла.
Так минуло кілька місяців, і вона жодного разу не спитала, чи має Чанху бажання займатися торгівлею. Він хотів було сам повести про це розмову, але бракувало сміливості, і тоді звірився у всьому старшому братові. Коли Чанфу розповів про це матері, вона дуже зраділа. Віддавши деякі речі в заклад, а також позичивши дещо, Сілю зібрала невелику суму і передала її сину. Не минуло й півроку, як він уже збільшив свій капітал удвічі.
Того року Чанфу успішно склав екзамен на звання цзюйженя, а ще через три роки, після екзамену в столиці, став першим кандидатом на високу посаду. Молодший брат за цей час розбагатів так, що ворочав майже десятком тисяч ланів.
Дехто з колишніх односельців, буваючи в Лояні, бачив їхню матір, їй тоді вже було сорок років, а на вигляд — не більше тридцяти. Вдягалася вона просто й скромно, ніби й досі жила так, як усі звичайні люди.
Від себе оповідач цих дивовижних історій хотів би додати таке:
Коли в дім приходить мачуха, то виникає трагедія "очеретяних торочок"[*], так казали у давнину. Але і ті часи, і інші — однаково що барсуки з одного пагорка. Прямо скажу: радості мало!
Деякі люди, щоб уникнути лихого поговору, вважають за краще потурати розбещеним дітям: сидять собі й дивляться, як хлопець чи дівчина сваволять, а щоб зупинити їх — і не подумають. Хіба це не те ж саме, що й надмірна жорстокість?
Або такий факт. Сьогодні я, приміром, побив свою власну дитину — ніхто не закине мені, що я жорстоко повівся з нею. А спробуй я зробити те ж саме з чужою дитиною, одразу ж збіжиться ціла юрба, почнуть на мене пальцями тикати та лаяти.
Що ж до Сілю, то вона була жорстокою не лише з сином своєї попередниці. А як би вона повелася, коли б її власне чадо раптом виявилося розумним? Чи зуміла б вона бути й тоді настільки чесною і щирою, щоб виправдатися перед усією Піднебесною?
Вона ж, бачте, не побоялася людського осуду та зневаги і зуміла домогтися того, що один син став великим чиновником, а другий — багатієм. І все це у людей на очах!
Отже, хоч і жіноча половина, але навіть наймужніші чоловіки мусять віддати їй належне!
БРИДКА ЛИСИЦЯ
Студент Му із міста Чанша був такий бідний, що не мав навіть грошей купити собі на зиму теплий одяг. Одного вечора, коли він зажурено сидів у кімнаті, до нього зайшла якась жінка у розкішному вбранні, але сама була темнолика і бридка. Зайшла і, привітно всміхнувшись, поцікавилась:
...виникає трагедія «очеретяних торочок» — натяк на древній переказ про Цзицяня — Конфуцієвого учня; взимку мачуха вдягала його в одяг, підбитий не ватою, а мітелками очерету, які зовсім не гріли. Батько Цзицяня розлютився й хотів прогнати жінку, але шанобливий син зупинив його і сказав, що коли мачуха в домі, то він один страждає, а якщо батько вижене її, то страждатимуть усі троє.