У 1848 році патріотичні ідеї мали величезний відголос, але водночас виявили свої практичні суперечності. Усі нації, спроможні боротися проти свого цісаря в ім’я національного визволення, прагнули гнобити інші нації: угорці — словаків, поляки — українців, італійці — хорватів тощо. У такій ситуації Франц-Йосиф міг пливти поміж різними ворожнечами і скласти курс, що повернув би його до найвищої влади. Угорці — нація, що спромоглася зібрати найбільшу армію, — зрештою зазнали поразки від рук солдатів та офіцерів, які залишилися лояльними своїй імперії (хоча Францові-Йосифу таки довелося піти на приниження й покликати на допомогу військо сусідньої Російської імперії). Національні питання могли порушувати письменники, форсувати їх могли бунтівники, але без монархів і генералів відповідей на них знайти було годі.
Революції 1848 року, що їх згадують як Весну народів, стали для королів та імператорів наукою. Після 1848 року монархи усвідомили ризики та нагоди, що їх несе націоналізм, і розпочали між собою нове суперництво. Нації не спромоглися вибрати собі володарів, а отже, тепер володарі виберуть собі нації. Головною винагородою в цьому змаганні була Німеччина — три десятки держав, які разом творили найбагатшу та найпотужнішу країну в Європі. У п’ятдесятих роках дев’ятнадцятого століття Франц-Йосиф спробував і не спромігся об’єднати всі німецькі держави під своїм скіпетром, попрохавши нижчих правителів про покору.
Німеччину об’єднали без Габсбургів. Спосіб поєднати династичне правління з німецьким націоналізмом знайшла Прусія, колишня держава-васал Габсбургів. Прусія була великою німецькою монархією із столицею в Берліні під правлінням династії Гогенцоллернів. Ця, колись залежна від Габсбургів, династія перетворилися на їхню супротивницю. Коли Габсбургам знадобилися голоси, аби залишитися династією Священних Римських імператорів, Гогенцоллерни отримали послуги. Коли Габсбургам знадобилася допомога у війні за іспанську спадщину, вони погодилися надати Гогенцоллернам королівський титул. Найвеличніший правитель династії Гогенцоллернів, Фрідріх-Вільгельм, встановив два стовпи державної влади: фінанси та військо. 1683 року, коли Габсбурги переплавлювали священні предмети на золото, потрібне їм для оборони своєї столиці від османської облоги, Прусія впроваджувала систему оподаткування. 1740 року Прусія поставила під сумнів справедливість Прагматичної Санкції, заперечила право Марії-Терезії на правління і напала на Габсбурзьку монархію, зрештою, захопивши більшу частину багатої Силезії. Тепер Гогенцоллерни були не лише королівським домом, а й великою державою, яка завдала Габсбургам поразки на полі бою[5].
У 1866 році Прусія короля Вільгельма І напала на Габсбурзьку монархію Франца-Йосифа. У битві під Садовою чисельно менші пруські сили здобули вирішальну перемогу завдяки кращому озброєнню та кращій організації. Війська могли б відтискати супротивників аж до Відня, але пруський канцлер Отто фон Бісмарк не мав наміру знищувати Габсбургів. їхня монархія потрібна була йому як бар’єр проти Росії та Османської імперії, поки сам він займався об’єднанням решти німецьких земель у національну монархію. Ця справа завершилася успіхом після того, як Бісмарк у 1870 році спровокував війну проти Франції і переміг. Війна привела під його прапори численні дрібні німецькі держави, а перемога перетворила Прусію на найбільшу військову потугу в Європі. Німецьке об’єднання проголошене у Дзеркальній Залі Версалю в січні 1871 року. Великий пруський генерал якось сказав, що безпеку трону забезпечує поезія. Фрідріх Шіллер, найвеличніший із німецьких поетів, вважав, що Німеччина стане нацією, коли отримає національний театр. Як виявилося, національним театром стала війна за кордоном. Перо могутніше, коли його супроводжує меч.
Поразка 1866 року і виключення династії з німецького об’єднання мали глибокий вплив на наступне покоління родини Габсбургів. Ерцгерцог Штефан, який народився 1860 року, був дитям Бісмаркового віку національного об’єднання. У війні 1866 року пруська армія швидко пройшла через його рідну Моравію, де й було підписано мир. Упродовж 1870-х років, коли Штефан здобував освіту в Моравії, ця провінція сусідила з Німеччиною, яка викликала заздрість своєю могутністю. Видавалося, що об’єднання Німеччини назавжди витіснило Габсбургів на захисні позиції. Відтепер їм залишалося або опиратися німцям у ролі слабкого супротивника, або ж приєднатися до них у ролі слабкого союзника. Покоління Франца-Йосифа розуміло, що світове панування йому недосяжне, але до 1866 року ще могло мріяти про Європу й Німеччину. Штефанове покоління стало першим поколінням ерцгерцогів, що зросли в монархії, яка вже не була великою державою в Європі і більше не претендувала навіть на те, щоб правити Німеччиною.
5
Ці деталі черпаю з: Clark, Iron Kingdom, за винятком переплавлення золота 1683 року, про яке йдеться у Stoye, Siege of Vienna.