Навіть шлюб, це традиційне знаряддя Габсбурзької експансії, тепер лише нагадував про поразки. 1866 року, коли Штефан одружився з габсбурзькою ерцгерцогинею, яка водночас була Тосканською принцесою, він поєднав свою долю з сиротою ще одного національного об’єднання — цього разу італійського. Коли на дитинство Штефана вирішальний уплив мала нова Бісмаркова Німеччина, дитинство його нареченої Марії-Терезії визначав національний імперіалізм французів в Італії. Французький імператор Наполеон III розбурхав полум’я італійського націоналізму й уклав союз із П’ємонтсько-Сардинським королівством заради того, щоб відвоювати північну Італію у Габсбургів. У 1859 році Франція та П’ємонт здобули перемогу над Австрією в битві під Сольферино. Ця перемога поклала початок каскадові, що його італійці називають «відродженням» — постанню об’єднаної Італії з множини дрібніших держав півострова. Творячи власну державу, італійці їхали на полах німецького плаща. 1866 року, коли Прусія завдала поразки габсбурзьким силам у Штефановій рідній Моравії, Габсбурги втратили також і Венецію. Її вони віддали французам в обмін на нейтралітет — і зараз же побачили, як Франція відступила її Італії.
Італія перетворювалася на об’єднану національну монархію. На хвилі перемоги італійські патріоти поставили собі за мету виведення чужої влади зі своєї країни — а це стосувалося і французів. 1870 року, коли Прусія напала на Францію, французьким військам довелося відступити від Риму задля оборони своєї батьківщини. Пруське військо дійшло аж до Парижа. Водночас із тим, як Берлін став столицею об’єднаної Німеччини, Рим став столицею об’єднаної Італії. Франція та Габсбурги, історичні суперники за володіння Європою, обоє зазнали приниження, а нова Німеччина не мала собі рівних на цілому континенті. Обидва діди ерцгерцогині Марії-Терезії правили італійськими володіннями; утворення об’єднаного італійського королівства залишило по собі дві лінії спадкоємности, які вели в нікуди. Відтак шлюб Марії-Терезії зі Штефаном був втечею з Італії, у якій Габсбургам більше не доведеться правити.
Сон мусив завершуватися 1815-м роком, щоб не перетворитися на кошмари націоналізму. Франц-Йосиф народився в поліційній державі, яка прагнула втримати те, що мала. Свій трон він посів у часи революції. Його правління бачило не мир, а поразку, не стабільність, а втрати, не світову владу, а їдкий партикуляризм. Здавалося, що кожен монарх опанував націоналізм і знайшов для себе славне місце в модерній Європі, створивши національну монархію, — за винятком Франца-Йосифа. Ці історії не вельми пасували для снів.
У п’єсі шість десятиліть правління Франца-Йосифа довелося показати в інший спосіб. Під кінець Цісаревого сну Рудольф висловлює своє задоволення образами й питає про решту оповіді. Він зручно пропонує нове розуміння слави, що не потребує територіального зростання, а отже, може зберегти пам’ять Франца-Йосифа як найвеличнішого з Габсбургів. У своїй промові до цісаря, звернувши на нього погляд і простягнувши руки, Рудольф цитує Новий Заповіт і називає найвищою з чеснот та досягнень любов. Майбутнє погоджується з ним, стверджуючи, що Рудольфа і Франца-Йосифа, як і всіх Габсбургів, любили всі їхні народи[6].
Тоді з’являється сама Любов — її на сцені зображає жінка, яка виходить на центр сцени і стає між Майбутнім та Рудольфом. їй належить останнє слово щодо імператора та його народів. Перелетівши через гори й долини, через ріки й моря, Любов каже, що бачила скромних підданців Франца-Йосифа в буденному житті. Вона запевняє, що всі вони люблять свого цісаря. Останні слова вистави належать Любові, яка промовляє від імені всіх народів монархії. На цю мить авдиторії цілком зрозуміло, що йдеться вже не про Рудольфа, а про цісаря Франца-Йосифа. Коли опустилася завіса, оплески линули саме до нього. Любов об’єднала минуле з сьогоденням завдяки своєму напозір невинному мотиву й довела історію Габсбургів до завершення на ноті, якою можна було пишатися[7].
6
Деталі акторської гри, див.: Sonnenthal, Adolf von Sonnenthals Briefwechsel, 229. Див.: 1 Коринтян 13:13: «Nun aber bleibt Glaube, Hoffnung, Liebe, diese drei; die größte aber von diesen ist die Liebe». Майбутнє у п'єсі: «Das ist das Größte, und ich nenn's: die Liebe».