В залежності від того, до якого виду юридичних фактів відносяться явища об’єктивної дійсності, які становлять такі підстави, їх можна класифікувати на дві групи. Першу групу становлять ті підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є подіями, тобто явищами, що не залежать від волі особи[616]. Відповідно другу групу становлять ті підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є діями, тобто свідомими вчинками людини, в яких проявляється її волевиявлення[617].
До першої групи підстав звільнення від кримінальної відповідальності за чинним КК України слід віднести зміну обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (стаття 48 КК України), закінчення строків давності (стаття 49 КК України) та вимагання хабара (частина 3 статті 369 КК України). Другу ж групу становлять такі підстави, як дійове каяття (стаття 45 КК України), примирення винного з потерпілим (стаття 46 КК України), щире покаяння особи та наявність клопотання про передачу її на поруки (стаття 47 КК України), а також всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Особливою частиною КК України, за виключенням вимагання хабара. Така класифікація дає можливість визначити, в чому – в об’єктивних подіях чи в посткримінальній поведінці особи – слід встановлювати підставу для звільнення її від кримінальної відповідальності.
Наприклад, якщо новим кримінальним законом скорочені строки давності, то підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності є об’єктивною і не залежить від її поведінки. Слід відзначити, що в питанні визначення строків давності КК України 2001 року замикається на критерій ступеня тяжкості вчиненого особою злочину, а не на критерій розміру покарання, що передбачений законом за його вчинення, як КК України 1960 року. У цьому зв’язку постає питання про визначення того, які строки давності застосовуються до злочинів, вчинених до 1 вересня 2001 року? Уявляється, що і в даному випадку може бути застосований підхід, запропонований вище для встановлення того, який строк судимості застосовується до осіб, які вчинили такі злочини. Тим паче, що й законодавець в пункті 11 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 року визначив, що строки давності за злочини, вчинені до набуття новим КК України визначаються на його підставі, якщо вони є менш короткими, ніж строки давності, визначені КК України 1960 року. Так, строк давності за порушення вимог законодавства про охорону праці, що спричинило шкоду здоров’ю потерпілого, оскільки таке діяння каралося позбавленням волі на строк до чотирьох років (частина 2 статті 135 КК України 1960 року), відповідно до пункту 3 частини 1 статті 48 КК України 1960 року становив п’ять років. Відповідно ж до пункту 1 частини 1 статті 49 КК України 2001 року, оскільки таке діяння за новим кримінальним законом є злочином невеликої тяжкості (частина 1 статті 271), строк давності за нього становить два роки. У зв’язку з цим, особа, яка вчинила назване діяння, наприклад у 1998 році і на момент набуття чинності КК України 2001 року не була піддана кримінальній відповідальності, підлягає звільненню від неї, оскільки у даному випадку є матеріальна підстава для зворотної дії відносно неї нового кримінального закону. Таким чином, праві, на мій погляд, ті криміналісти, які стверджують, що скорочення у новому кримінальному законі строків давності, які припиняють повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності є підставою для зворотної дії такого кримінального закону[618].
Точно так же, коли 1 липня 1927 року набув чинності КК України 1927 року, було скасовано повноваження держави на притягнення до кримінальної відповідальності хабародавців, відносно яких мало місце вимагання хабара (примітка до статті 106 КК України 1927 року). Новий кримінальний закон надав державі повноваження звільнити таких осіб від кримінальної відповідальності з причин, незалежних від діяння самої цієї особи. Таким чином з’явилась матеріальна підстава для зворотної дії в часі кримінального закону відносно хабародавців, які вчинили злочин у зв’язку з вимаганням хабара.
Що ж до другої групи підстав звільнення від кримінальної відповідальності, які становлять собою свідомі і вольові посткримінальні діяння особи, що вчинила злочин, то і в даному разі має місце припинення новим кримінальним законом повноваження держави на притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності. Досить яскраві приклади цього дає КК України 2001 року, в якому передбачено цілу низку нових таких підстав звільнення від кримінальної відповідальності. Зокрема, новою підставою звільнення від кримінальної відповідальності, яка полягає в позитивних посткримінальних діях особи, є дійове каяття (стаття 45 КК України). Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, у разі наступного щирого покаяння, активного сприяння розкриттю злочину і повного відшкодування завданих нею збитків або усунення заподіяної шкоди підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Якщо, наприклад, певна особа ще в період чинності КК України 1960 року вчинила такий злочин, а після цього, знову ж таки ще за чинності того ж КК – описані в статті 45 КК України позитивні посткримінальні дії, то новий КК України, оскільки він припиняє повноваження держави на притягнення такої особи до кримінальної відповідальності, в цій частині має матеріальну підставу для зворотної дії в часі.
616
Див.: Проблемы общей теории государства и права: Учебник для вузов /
618
Див.: