Чинність і дія кримінального закону в часі

З точки зору його змісту темпоральний колізійний припис становить собою такий законодавчий припис, який, як і будь-який інший, структурно складається з двох частин: гіпотези та диспозиції. В гіпотезі колізійного припису описуються властивості (ознаки) кримінального закону, а в диспозиції в залежності від цих ознак встановлюється, має чи не має такий закон зворотну дію в часі. При цьому визначення ознак кримінального закону в гіпотезі колізійного припису ув’язується з матеріальними підставами зворотної дії такого закону в часі.

В цьому аспекті важливого значення набуває точність і повнота описання в гіпотезі колізійного припису тих ознак кримінального закону, які свідчать про наявність у нього матеріальної підстави для зворотної дії в часі. Такими підставами, як було встановлено, пом’якшення або скасування кримінальної відповідальності (шляхом декриміналізації вчиненого діяння чи з інших підстав). Тому de lege ferenda в гіпотезі колізійного припису мають чітко і точно всі випадки як пом’якшення кримінальної відповідальності, так і її скасування.

Проблема повноти визначення в темпоральному колізійному приписі кола кримінальних законів, які мають зворотну дію в часі, та тлумачення цього визначення завжди була актуальною для вітчизняного законодавства. Так, колізійний припис, який містився в частині 1 статті 2 КПК УРСР 1927 року[628] встановлював, що зворотну дію в часі мають “закони, які касують зовсім застосування заходів соціальної оборони або пом’якшують ці заходи”[629]. Таке положення розумілося як надання зворотної дії кримінальним законам, що декриміналізують вчинений злочин, або пом’якшують передбачене за його вчинення покарання (за старою юридичною термінологією – заходи соціальної оборони, або, як частіше говорилося, соціального захисту). Разом з тим, окремі криміналісти тлумачили це положення як таке, що надає зворотної дії також і деяким іншим кримінальним законам, зокрема тим, які скорочують строки давності притягнення до кримінальної відповідальності[630].

Під час реформування кримінальних законів в СРСР кінця п’ятидесятих – початку шістдесятих років ХХ століття темпоральні колізійні приписи були перенесені до них. В КК України 1960 року припис, який надавав зворотної дії в часі кримінальним законам був сформульований таким чином: “закон, що усуває караність діяння чи пом’якшує покарання, має зворотну силу, тобто поширюється також на діяння, вчинені до його видання”[631]. Аналогічного змісту приписи з’явилися і в КК інших союзних республік СРСР.

Їх зміст викликав серед криміналістів досить жваву дискусію з приводу того, які ж закони слід розуміти під такими, що усувають караність діяння чи пом’якшують покарання і в зв’язку з цим мають зворотну дію. Одні вчені вважали, що хоча формально стаття 6 КК України 1960 року (стаття 6 Основ кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1958 року та аналогічні статті КК союзних республік) і говорить про надання зворотної дії лише законам, що скасовують караність діяння чи пом’якшують покарання, їй не можна надавати обмежувальне тлумачення, оскільки за своїм смислом вона стосується також і кримінальних законів, які тим чи іншим чином пом’якшують становище особи, яка вчинила злочин (скорочують строки давності чи судимості, пом’якшують умови умовно-дострокового звільнення тощо)[632]. Натомість, Пленум Верховного Суду СРСР у своїх рішеннях послідовно проводив позицію про те, що згаданий колізійний припис треба тлумачити буквально. На думку Верховного Суду СРСР такий припис надавав зворотної дії лише законам, що декриміналізували вчинений злочин або пом’якшували передбачене за нього покарання, і не надавав такої кримінальним законам, що іншим чином скасовували або обмежували повноваження держави на притягнення особи до кримінальної відповідальності[633]. Позицію Верховного Суду СРСР підтримали у своїх роботах і деякі криміналісти, зокрема Г.З. Анашкін[634], Н.Д. Дурманов[635], В.Т. Калмиков[636], І.А. Ребане[637] та інші. Була навіть виловлена думка про те, що такі кримінальні закони, які іншим чином (крім скасування злочинності діяння та пом’якшення покарання) змінюють повноваження держави у кримінальному правовідношенні, завжди мають зворотну дію в часі, незалежно від того, у бік розширення чи у бік звуження змінені ці повноваження[638].

З моменту набуття чинності Конституцією України постало серйозне питання про відповідність цього припису положенням частини 1 статті 58 Конституції. Багато криміналістів вважали, що частина 1 статті 58 Конституції України більш широко описує коло кримінальних законів, які мають матеріальну підставу для зворотної дії, оскільки надає зворотної дії не лише кримінальному законові, який пом’якшує покарання, а й кримінальним законам, які пом’якшують інші заходи кримінальної відповідальності. У зв’язку з цим, наприклад, О.Я. Свєтлов та І.П. Лановенко робили висновок, що частина 2 статті 6 КК України 1960 року “більш вузько, ніж норма Конституції визначає коло законів, що мають зворотну силу, а тому на підставі п. 1 “Перехідних положень” Конституції застосуванню не підлягає”[639].

628

До набуття чинності КК України 1960 року аналізований колізійний припис був відсутній у кримінальному законі і містився в кримінально-процесуальному законодавстві.

629

Кримінально-процесуальний кодекс УРСР: Офіціальний текст зі змінами і доповненнями на 1 жовтня 1944 р., з додатками та постатейними матеріалами. – Київ-Харків: Українське державне вид-во, 1944. С. 3.

630

Див.: Заблоцкий И. Об обратной силе закона в отношении контр-революционных преступлений // Вестник советской юстиции. – 1928. – № 15-16. – С. 460; Пржевалинский Е.В. Вопросы, возникающие в связи с применением УК в ред. 1927 г. // Вестник советской юстиции. – 1927. – № 19. – С. 654.

631

Уголовный кодекс Украинской ССР. – К.: Государственное изд-во политической литературы УССР, 1961. С. 5.

632

Див., наприклад: Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. – М.: Юридическая литература, 1969. С. 91-92; Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М., 1963. С. 148-150;Зыков В. Об обратной силе норм Общей части уголовного законодательства // Советская юстиция. – 1973. – № 22. – С. 9-10; Ковалев М.И. Советское уголовное право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1974. С. 125. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу РСФСР 1960 года. – Л., 1962. С. 23.

633

О судебной практике условно-досрочного освобождения осужденных от наказания и замены неотбытой части наказания более мягким: Постановление Пленума Верховного Суда СССР от 19 октября 1971 г. // Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР (1924-1977 гг.). Часть 2. – М.: Известия Советов народных депутатов СССР, 1978. С. 130; Вопросы уголовного права и процесса в практике Верховных Судов СССР и РСФСР. 1938-1978. – М., 1980. С. 33.

634

Див.: Анашкин Г.З. О дополнениях и изменениях, внесенных в Основы уголовного законодательства // Бюллетень Верховного Суда СССР. – 1969. – № 5. – С. 44.

635

Див.: Советское уголовное право. Общая часть / Г.Н. Борзенков, Н.Д. Дурманов, Ю.А. Красиков и др. Под ред. Г.А Кригера, Б.А. Куринова, Ю.М. Ткачевского. – М.: Изд-во Московского университета, 1981. С. 61.

636

Див.: Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Белорусской ССР / И.С. Тишкевич, И.И. Горелик, В.А. Шкурко и др. Под общ. ред. Л.К. Зайцева. – Минск: Беларусь, 1979. С. 13.

637

Див.: Уголовный кодекс Эстонской ССР, комментированное издание / К. Паас, Э. Раал, И. Ребане и др. Под ред. И.Ребане. – Таллин: Ээсти Раамат, 1968. С. 17.

638

Див.: Уголовное право БССР. Том І: Часть Общая / И.И. Горелик, И.С. Тишкевич, П.А. Дубовец и др. Под общ. ред. И.И. Горелика. – Минск: Вышейшая школа, 1978. С. 22 (автор глави – М.Н. Меркушев).

639

Свєтлов О., Лановенко І. Новий підручник з кримінального права (Рец. на: Кримінальне право України. Загальна частина / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, ВВ. Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1 (12). – С. 171.