Зрозуміло, що з огляду на викладене вище, не можна ототожнювати між собою і терміни “дія” та “сила” закону, оскільки означувані ними поняття є різними за своїм змістом. У зв’язку з цим уявляється правильним послідовне використання законодавцем і в Конституції України, і в КК України терміну “зворотна дія” закону в часі. У той же час, не можна підтримати тих криміналістів, які й після набуття чинності Конституцією України та КК України 2001 року продовжують послугуватися терміном “зворотна сила” кримінального закону[181]. Очевидно, що сила закону є різнопорядковим явищем з його дією, а тому підміняти одне іншим неприпустимо.
Таким чином, викладене вище дозволяє дійти висновку, що чинність кримінального закону – це його темпоральна (часова) характеристика, яка полягає в об’єктивному існуванні кримінального закону як такого протягом певного часу, коли він має юридичну силу, тобто знаходиться на певному місці в ієрархії правових актів – від моменту набуття чинності і до моменту її втрати. Тому, для того, щоб встановити час чинності кримінального закону саме й слід визначити початковий та кінцевий моменти його існування: момент “народження” (“появи”) закону, тобто набуття ним чинності, та момент його “смерті” (“зникнення”), тобто втрати ним чинності.
При цьому слід мати на увазі, що в поява та зникнення кримінального закону так би мовити в чистому виді, тобто набуття чинності кримінальним законом, який повністю є новим, і одночасно втрата чинності всім попереднім кримінальним законом, є достатньо рідкісним явищем. Воно має місце тільки під час повного реформування кримінального закону, коли на зміну одному Кримінальному кодексу приходить інший. Саме в таких випадках можна говорити про те, що з’явився (набув чинності) один кримінальний закон і зник (втратив чинність) інший. Однак такі події достатньо рідко мають місце.
В переважній же більшості інших випадків, коли до КК вносяться зміни чи доповнення, говорити про набуття чи втрату чинності новим кримінальним законом можна лише з певною мірою умовності. Вище вже відзначалося, що закони про внесення змін або доповнень до КК України самостійного юридичного значення не мають, оскільки з моменту набуття ними чинності вони стають частиною форми і змісту самого КК. Тому такий закон, набувши чинності, власне і перестає бути окремим законом. У зв’язку з викладеним, більш точно у даному випадку було б говорити про набуття чинності новою редакцією КК (з урахуванням змін та доповнень, внесених до нього) і втрату чинності попередньою редакцією. Проте, оскільки Конституція України та КК України регулюють порядок набуття чинності саме законом, а не новою його редакцією, а зміни та доповнення до КК України, хоч і не є окремими кримінальними законами, тим не менше вносяться саме законами, надалі автор буде користуватися термінами “набуття чинності” і “втрата чинності” кримінальним законом, а не певною його редакцією, усвідомлюючи при цьому зазначені вище особливості даних законів, які роблять використання таких термінів до певної міри умовним.
181
Див., наприклад: