Выбрать главу

Декларуючи свою відданість ідеалам права та демократії, і Конституція України встановлює, що закони повинні бути доведені до відома населення у встановленому законом порядку (частина 2 статті 57) і що не доведений до відома населення закон є не чинним (частина 3 тієї ж статті). Загальні положення про порядок оприлюднення законів України та набуття ними чинності сформульовані, як вже відзначалося вище, у частині 4 статті 94 Конституції України та частина 1 статті 4 КК України. Відповідно до обох названих правових приписів закон набирає чинності “через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Перше, що звертає на себе увагу в такій формулі, це використання в ній двох різних, але схожих термінів: “оприлюднення” і “опублікування”. Чи є вони тотожними між собою?

На думку А.З. Георгіци – ні. Він вважає, що “оприлюднення закону означає офіційне доведення його до відома населення, яке може проводитися за допомогою різних засобів – шляхом опублікування, обнародування по телебаченню, радіо, передачі по каналах зв’язку, безпосереднього направлення виконавцям та зацікавленим суб’єктам і т.п. Опублікування – це один із сучасних засобів оголошення закону, акт його офіціалізації і надання публічного характеру”[190]. Близькою є позиція А.С. Піголкіна, який також вважає, що офіційне опублікування (разом з оголошенням по радіо та телеграфу та вивішуванням тексту закону в людних місцях) є однією з форм його оприлюднення (обнародування), яке, однак, є офіційним лише тоді, коли здійснюється в формі опублікування[191].

Діаметрально протилежну думку висловлював раніше І. Гришанін. Він писав, що новий закон набуває чинності лише після “його оприлюднення, тобто опублікування в офіційних органах”[192].

Судження, відмінне від наведених вище, висловлює В.І. Борисов, який також проводить відмінність між “оприлюдненням” та “опублікуванням” закону, вбачає її в тому, що оприлюднення “полягає в доведенні до відома громадян і державних органів від імені Президента України повного і точного тексту закону державною мовою шляхом його поміщення в офіційному виданні… В окремих випадках закон може бути оприлюднений через телебачення і радіо… Закони України можуть бути опубліковані і в інших виданнях але лише після їх офіційного оприлюднення”[193]. Таким чином, якщо на думку А.З. Георгіци та А.С. Піголкіна оприлюднення є категорією більш широкою і охоплює собою в тому числі й опублікування як один із видів оприлюднення, І. Гришанін вважає більш широкою категорією “опублікування” і його різновидом “оприлюднення”, то В.І. Борисов вважає, що “оприлюднення” і “опублікування” суть два самостійних явища, відмінних тим, що перше є офіційним, а друге – не офіційним.

На мій погляд, включення до частини 4 статті 94 Конституції України та частини 1 статті 4 КК України двох термінів – “оприлюднення” та “опублікування” закону – навряд чи є виправданим. Перш за все, очевидно, що вони є тотожними за змістом, адже “оприлюднення” – це український аналог латинізму “опублікування”, який походить від латинського publicare – “1. зробити спільним набутком, надати всім, відкрити для всіх; 2. оголосити всенародно, обнародувати, опублікувати; випустити в світ, розголошувати”[194], інакше кажучи – довести до загального відома, до відома людей. Крім того, вони фактично розуміються як однозначні (синоніми) в чинному законодавстві. Так, в Указі Президента України від 10 червня 1997 року “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності”[195], хоча спочатку й говориться про офіційне оприлюднення та неофіційну публікацію (пункти 1, 2), проте далі містяться такі положення: “громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України … опубліковані в офіційних друкованих виданнях” (пункт 3); “нормативно-правові акти Верховної Ради України … набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні” (пункт 4). Очевидно, в цьому Указі “офіційне оприлюднення” ототожнюється з “офіційним опублікуванням”, а слово “опублікування”, яке вживається в частині 4 статті 94 Конституції України та частина 1 статті 4 КК України, розуміється саме як офіційне опублікування. Нарешті, якщо вдатися до історичного тлумачення поняття “опублікування”, то воно завжди розумілося як надрукування тексту закону в офіційному засобі масової інформації. Так, в пункті 2 Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про порядок опублікування законів Української РСР, постанов та інших актів Верховної Ради Української РСР, указів і постанов Президії Верховної Ради Української РСР і набрання ними чинності”[196] встановлювалося, що “Закони Української РСР … підлягають опублікуванню у “Відомостях Верховної Ради Української РСР”, які видаються українською і російською мовами, та в газетах “Радянська Україна” і “Правда Украины”… Опублікування актів Верховної Ради Української РСР і Президії Верховної Ради Української РСР у “Відомостях Верховної Ради Української РСР” і в газетах “Радянська Україна” і “Правда Украины” є офіційним опублікуванням” (курсив мій – Ю.П.). Точно так же розумілося дане поняття і після прийняття Конституції України. Так, в Указі Президента України “Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” встановлювалося, що “інформаційний бюлетень “Офіційний вісник України”, який засновується і видається Міністерством юстиції України, є щотижневим офіційним виданням, у якому публікуються державною мовою: закони України…”[197] (курсив мій – Ю.П.). Як видно, в названих правових актах термін “опублікування” вживається в тому значенні, в якому зараз розуміється “оприлюднення”. Саме тому слід, на мою думку, ці терміни у даному контексті розуміти як синоніми, хоча синонімія в нормативно-правових актах (тим паче в Конституції) є свідченням недосконалості законодавчої техніки.

вернуться

190

Див.: Конституція України: Науково-практичний коментар / В.Б. Авер’янов, О.В. Батанов, Ю.В. Баулін та ін.; Ред. кол. В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевий та ін. – Харків: Право; К.: Ін Юре, 2003. С. 448.

вернуться

191

Див.: Опубликование нормативных актов / С.В. Боголюбов, М.Н. Николаева, А.С. Пиголкин, Р.М. Романов. Под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Юридическая литература, 1978. С. 13-15.

вернуться

192

Гришанин И. Акт укрепления социалистической законности // Советская юстиция. – 1958. – № 10. – С. 16.

вернуться

193

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / М.І Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком-Інтер – Право, 2001. С. 51.

вернуться

194

Див.: Литвинов В.Д. Латинсько-український словник. – К.: Українські пропілеї, 1998. С. 528.

вернуться

195

Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997 р. // Офіційний вісник України. – 1997. – № 24. – С. 11.

вернуться

196

Про порядок опублікування законів Української РСР, постанов та інших актів Верховної Ради Української РСР, указів і постанов Президії Верховної Ради Української РСР і набрання ними чинності: Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 24 вересня 1958 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1958. – № 9. – Ст. 101 (В редакції Указу Президії ВР № 680-10 від 6 серпня 1980 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1980. – № 34. – Ст. 654).

вернуться

197

Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України": Указ Президента України від 13 грудня 1996 року // Урядовий кур’єр. – 1996. – 19 грудня.