На мій погляд, вітчизняна поліджерельність офіційного опублікування законів не є позитивом. Адже неминучим її наслідком є те, що в різних офіційних засобах масової інформації закони публікуються в різні дні. Це, перш за все, змушує зацікавлених осіб відстежувати одночасно п’ять видань, що не кожен може здійснювати як фізично, так і з точки зору фінансової. Якщо ж певна особа цілком резонно розраховує на те, що передплачуючи одне офіційне видання вона буде отримувати тексти нових законів до набуття ними чинності і при цьому зможе визначити момент набуття законом чинності від дня його опублікування саме в цьому виданні, вона за певних умов може виявитися ошуканою. Так, наприклад, передплатники “Голосу України” отримали текст Закону України від 22 травня 2003 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності”, яким були викладені в новій редакції статті 176, 177 та 229 КК України, лише в № 120 вiд 2 липня 2003 року. На цей час вказаний закон був вже цілий тиждень чинним, оскільки набув чинності з дня опублікування в “Урядовому кур'єрі” № 115 вiд 25 червня того ж року. Що ж стосується “Відомостей Верховної Ради України” та “Офіційного вісника України” то вони, як правило, друкують нові закони через декілька тижнів, а то й місяців з дня їх опублікування в “Голосі України” та “Урядовому кур’єрі”. Таким чином, ті передплатники, які “вгадали” з виданням, що першим опублікує новий закон, отримують невиправдані привілеї порівняно з іншими. Крім того, особа яка отримала текст закону в офіційному друкованому виданні, що опублікувало його пізніше за інші, може цілком виправдано помилятися у визначенні моменту набуття таким законом чинності, а, значить, і у визначенні злочинності або караності своїх дій чи дій інших осіб. Це, звичайно, значно ускладнить практику застосування кримінального закону. Більше того, деякі офіційні засоби масової інформації взагалі не публікують нові кримінальні закони, тим самим позбавляючи своїх передплатників їх права на своєчасне (до набуття чинності) отримання офіційного тексту нового закону. Найяскравіший тому приклад: не опублікування в “Урядовому кур’єрі” нового КК України 2001 року.
У зв’язку з викладеним, уявляється за необхідне в найближчому майбутньому скоротити коло джерел офіційного опублікування нових законів. Подібна пропозиція обговорювалася і знаходила підтримку в юридичній літературі ще в тридцяті роки ХХ століття[211] і продовжує залишатися актуальною понині. На мій погляд, нові закони мають офіційно оприлюднюватися в одній газеті чи одному журналі. Максимум таких джерел має бути два (газета і журнал), при чому вони повинні або одночасно публікувати нові закони, або, слід закріпити правило про те, що при різночасному опублікуванні перше завжди здійснюється в якомусь одному з цих джерел, наприклад – у газеті.
Проте, такі міркування на разі залишаються виключно в області de lege ferenda. З точки зору ж de lege lato в Україні друкованими засобами масової інформації, в яких можуть офіційно оприлюднюватися закони, є газети “Голос України”, “Президенський вісник” та “Урядовий кур’єр”, а також журнали “Відомості Верховної Ради України” та “Офіційний вісник України”. Офіційне оприлюднення кримінального закону в цих засобах масової інформації є першою з двох умов, за яких такий закон набуває чинності.
Другою умовою, яка необхідна для набуття законом чинності, є сплив визначеного Конституцією України чи самим законом строку після його офіційного оприлюднення. Адже очевидно, що в сам момент опублікування закону переважна більшість населення не в змозі знати його зміст і узгодити з ним свою поведінку. Саме для цього й потрібен певний проміжок часу, впродовж якого має з’явитися хоча б мінімальна можливість кожної особи отримати текст закону і ознайомитися з ним[212]. У зв’язку з цим частина 5 статті 94 Конституції України встановлює, що “закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Про це ж говориться і в частині 1 статті 4 КК України, відповідно до якої “закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування”. Таким чином, Конституцією України і КК України допускається два варіанти визначення строку, який має сплинути він офіційного оприлюднення закону до набуття ним чинності. Перший варіант – це ординарний (конституційний) порядок, коли закон набуває чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення. Другий варіант – це екстраординарний (законний) порядок, коли закон набуває чинності не через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, а з іншого моменту, визначеного цим же законом. При цьому Конституція України, встановлює, а КК України повторює, що конституційний порядок застосовується тоді, коли законом не визначено інше, тобто за відсутності законного порядку. Таке надання переваги законному порядку над конституційним спричинило визначення в Конституції України певних його рамок. Встановлюється зокрема, що при законному визначенні моменту набуття законом чинності цей момент не може бути в часі раніше за день опублікування закону.
211
Див., наприклад:
212
Див.: