Очевидно, що реальна можливість знати зміст закону, який набуває чинності з дня його опублікування, забезпечується не широким колам населення України, а лише тим особам, які з певних джерел довідалися про нього ще до його опублікування. Цілком ясно, що у такому разі має місце грубе порушення принципу рівності громадян у праві доступу до інформації. Така ситуація викликає справедливе занепокоєння і в деяких країнах стає предметом розгляду Конституційних Судів. Так, Конституційний Суд Австрії в одному із своїх рішень сформулював положення, що “опублікування норми та встановлення набрання нею чинності таким чином, що лише особи, які знали про зміст цієї норми ще до її опублікування, можуть отримати користь з даної норми, суперечать принципу правової держави”[237]. До цієї ж проблеми звертався і Конституційний Суд Російської Федерації. В рішенні по одній із справ, яка стосувалася визначення моменту набуття законом чинності, він відзначив, що “день 11 березня 1996 року, яким датований випуск “Собрания законодательства Российской Федерации” з текстом Федерального Закону “Про внесення змін до Закону Російської Федерації “Про акцизи” не може вважатися днем його опублікування. Вказана дата, як свідчать вихідні дані, співпадає з датою підписання видання до друку, і, отже, з цього моменту ще реально не забезпечується отримання інформації про зміст закону його адресатами”[238]. Інакше кажучи, Конституційний Суд Російської Федерації дійшов висновку про те, що день, яким датоване офіційне джерело публікації закону, не завжди може вважатися тим днем, коли створена реальна можливість для ознайомлення з ним. Подальший розвиток цієї правової позиції Конституційного Суду Росії справедливо підводить до висновку, що оскільки у день оприлюднення не завжди забезпечується реальна можливість ознайомлення з новим законом, то не є виправданою практика набуття законами чинності з дня їх опублікування.
Окрім ситуації, яка описана у цитованому рішенні Конституційного Суду Росії, реальна можливість ознайомлення з новим законом, який набуває чинності з дня оприлюднення, також відсутня, наприклад, і тоді, коли джерело офіційного оприлюднення закону доставляється передплатникам не в той день, яким воно датоване. Відомо, наприклад, що навіть в середині січня 2004 року ще не були отримані передплатниками останні номери “Офіційного вісника України” та “Відомостей Верховної Ради України” за 2003 рік. Не так давно передплатники з Харківської області отримували і “Голос України” лише на наступний день після його виходу з друку. Відома також і практика друкування на джерелі офіційного оприлюднення закону не тієї дати, коли це видання було реально віддруковане, а іншої, більш ранньої[239].
Саме тому вважаю за доцільне відмовитися від надання чинності кримінальним законам з дня їх опублікування у випадках, коли вони встановлюють злочинність діяння чи посилюють покарання. Заслуговує на увагу точка зору Г.С. Курбанова щодо того, що кримінальні закони, які встановлюють злочинність діяння, або посилюють кримінальну відповідальність, повинні набувати чинності не раніше, ніж через три місяці з дня їх офіційного оприлюднення, і лише кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння, чи пом’якшують кримінальну відповідальність – з дня їх оприлюднення[240]. Таке положення він пропонує закріпити у національному кримінальному законі. Однак за всієї своєї привабливості, ця пропозиція не може бути реалізована у кримінальному законі України. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що винятки з конституційних приписів можуть встановлюватися виключно самою Конституцією України, але ніяк не іншими законодавчими актами[241]. Оскільки ж Конституцією встановлено загальний порядок набуття чинності будь-яким законом, то й винятки з цього загального порядку можуть бути встановлені лише в самій Конституції. Саме тому найбільш правильним було б доповнити частину 5 статті 94 Конституції України посиланням на те, що в законодавстві України можуть бути встановлені інші обов’язкові строки, які мають сплинути від дати оприлюднення окремих видів законів, до дати набуття ними чинності, і які можуть перевищувати передбачений Конституцією загальний десятиденний строк. Визначення таких строків є, як уявляється, предметом регулювання Закону України “Про закони і законодавчу діяльність в Україні”, проте не виключене їх визначення і в окремих базових чи єдиних законодавчих актах певних галузей, тобто і в КК України у тому числі.
237
Див.: Sammlung der Erkenntnisse und Beschlüsse des Verfassungsgerihtshofes. – 1993. Nr. 13.329. Цитую по:
238
По делу о проверке конституционности части 1 статьи 2 Федерального Закона от 7 марта 1996 “О внесении изменений в Закон Российской Федерации “Об акцизах”: Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 24 октября 1996 года // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – № 45. – Ст. 5202.
239
Див.:
240
Див:
241
Див.: У справі щодо офіційного тлумачення статей 3, 23, 31, 47, 48 Закону України “Про інформацію” та статті 12 Закону України “Про прокуратуру” (справа Г.К. Устименка): Рішення Конституційного Суду України від 30 жовтня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 46. – С. 126; У справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.” (справа про ратифікацію Хартії про мови, 1992 р.): Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. – № 29. – Ст. 1232.