Отже, кримінальний закон є чинним, доки не втратить чинність у зв’язку з однією з наступних підстав: його скасування (самим законодавцем чи Конституційним Судом України), зміни іншим законом чи спливу визначеного строку його чинності.
Розділ 3. Дія кримінального закону
3.1. Поняття дії кримінального закону
Проблема поняття дії кримінального закону до цього часу залишається мало дослідженою в кримінально-правовій науці. Відчасти це зумовлено тим, що і в загальній теорії права досі ще не досягнуто однозначності в розумінні загальних питань дії закону. Між тим, розуміння цього феномену має принципове значення, оскільки, як слушно зазначає Ю.О. Тихомиров, дозволяє виявити та глибше зрозуміти особливості законодавчого впливу на поведінку людей та ефективність такого впливу[285]. При цьому слід одразу відзначити, що однією з причин такої ситуації є, очевидно, полісемія (багатозначність) при використанні юристами-науковцями терміну “дія закону”. Так, у багатьох випадках в літературі поняття “дія закону” ототожнюється з “чинністю закону”, у зв’язку з чим під “дією” закону розуміється як власне його дія, так і його чинність. Навіть Конституційний Суд України в своїх рішеннях також фактично ототожнює поняття “дія” і “чинність” закону: “дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності” – відзначає він[286]. У КК України 1960 року ці поняття також не розмежовувалися і вживалися в його статті 6 як синоніми: якщо в назві цієї статті говорилося про “чинність кримінального закону в часі”, то в частині 1 встановлювалося, що “злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння”.
Такий стан термінологічної невизначеності, очевидно, викликаний тим, що вітчизняна правова наука протягом довгого часу розвивалася в “російськомовному варіанті”, а серед вчених, які пишуть російською мовою, дійсно викликає труднощі розмежування понять “чинність” і “дія” кримінального закону, оскільки, як відомо, російською і “чинність”, і “дія” перекладаються однаково – “действие”. Так, наприклад, Ю.А. Соколов писав, що “Закон є чинним (рос.: “имеет силу” – Ю.П.) остільки і до тих пір, оскільки і поки він зберігає свою обов’язковість. Дія (рос.: “действие” – Ю.П.) радянського закону починається з моменту набуття ним чинності. Тому радянське законодавство не проводило і не проводить відмінності між набуттям законом чинності і набуттям (введенням) його в дію”[287]. Точно так же не проводять відмінності між чинністю і дією закону також і багато сучасних криміналістів[288]. Справедливо звертаючи на це увагу, А.А. Бєлкін, наприклад, пропонує відрізняти дію закону від володіння ними силою (чинністю)[289].
Таким чином, першою проблемою, яка постає при визначення поняття дії кримінального закону, є відмежування її від чинності кримінального закону. Навряд чи можна погодитися з В.В. Копейчиковим у тому, що “будь-який закон живе тільки тоді, коли він виконується всіма і повсюдно”[290]. Як вже було сказано вище, “життя” закону, тобто його чинність, є його об’єктивною властивістю, пов’язаною з існуванням закону у часі, як об’єктивного явища. І не більше. Тому кримінальний закон, який є чинним, не обов’язково може діяти. Дещо забігаючи наперед, відзначу, що такі ситуації мають місце, наприклад, у випадках, коли відсутні юридичні факти, які зумовлюють дію кримінального закону – не вчиняються передбачені ним злочини. І навпаки, може діяти кримінальний закон, який вже не є чинним. Це має місце у випадках так званого “переживання” старого кримінального закону, коли закон, який вже втратив чинність, тим не менше застосовується до злочину, вчиненого під час його чинності, оскільки наступний кримінальний закон посилює кримінальну відповідальність. Тому правильним буде висновок про те, що чинність кримінального закону в часі, тобто його існування у часі, не є залежною від обставин, що зумовлюють його дію, а, навпаки, створює передумови для дії закону. Інакше кажучи, не дія кримінального закону є умовою його чинності, а чинність закону є передумовою його дії, оскільки діяти може бути лише той закон, який є (чи був) чинним, існуючим на певний момент. П.А. Воробей, М.Й. Коржанський та В.М. Щупаковський пишуть, що законодавець надаючи законові чинності лише створює можливість дії, можливість застосування. На їх думку “закон починає діяти лише тоді, коли виконавці закону перетворять цю законодавчу можливість в дійсність, коли вони почнуть його виконувати, реалізовувати. Без його виконання, застосування закон не діє, а лише існує на папері мертвим письмом”[291].
286
Див.: У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – Ст. 255.
287
288
Див., наприклад:
289
Див.:
290
291