Чинність і дія кримінального закону в часі

Уявляється, що покладення часу вчинення злочину в основу поділу на види дії кримінального закону в часі є принципово правильним. При цьому воно, однак, потребує певного уточнення. На мій погляд, при виділення видів дії кримінального закону в часі має йтися не лише про час вчинення злочину, а про співвідношення часу вчинення злочину з моментом набуття кримінальним законом чинності. Такий висновок випливає з того, що вже потенційна дія кримінального закону залежить не лише від вчинення злочину, а й від чинності кримінального закону. Діяти може лише закон, який є чи був чинним, і, навпаки, закон, який не є і не був чинним, не має дії.

Питання про момент набуття чинності кримінальним законом було розглянуте у другому розділі цього дослідження. Що ж до проблеми визначення часу вчинення злочину, то вона, на мій погляд, потребує власного поглибленого розгляду як в силу значимості для виділення видів дії кримінального закону в часі, так і в силу відомої неоднозначності її вирішення в науці і в законодавстві. Справедливо підкреслюється, що питання про момент вчинення злочину, яке досить просто вирішується при так званому “одномоментному” його вчиненні, викликає складність в усіх випадках, коли між злочинним діянням та його результатом є розрив у часі; коли є розрив у часі між складовими частинами злочинного діяння; коли співучасники одного злочину діють у різний час; коли, нарешті, вчинюється триваючий чи продовжуваний злочин[322]. У літературі пропонувалися різні, часто діаметрально протилежні варіанти вирішення питання про час вчинення злочину в кожній зі згаданих проблемних ситуацій.

Так, щодо часу вчинення злочину, суспільно небезпечні наслідки якого віддалені у часі від суспільно небезпечного діяння, значна кількість криміналістів дотримується позиції, відповідно до якої ним має вважатися час вчинення суспільно-небезпечного діяння, незалежно від часу настання його суспільно небезпечних наслідків[323]. Аргументами прибічників цієї позиції на її користь є, по-перше, розуміння злочину саме як суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), що посягає на певні соціальні цінності[324]; по-друге, неможливість у значній кількості випадків передбачення суб’єктом, який вчинив суспільно небезпечне діяння, як часу настання його суспільно небезпечних наслідків[325], так і закону, який може бути чинним на той момент[326]; по-третє, те, що суб’єктивне ставлення винного до своїх вчинків пов’язане із законом, який існував на момент вчинення дії (бездіяльності)[327]; нарешті ще й те, що суб’єкт діяння хоч завжди і зберігає контроль над своєю поведінкою, проте не завжди може змінити наслідки, що відносяться до сфери зовнішнього світу[328], а також вплинути на розвиток причинного зв’язку[329].

Такий підхід знайшов широку підтримку і в законодавстві багатьох сучасних країн, у тому числі й у КК України 2001 року. Відповідно до частини 3 статті 4 КК України “часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності”. Аналогічні положення містяться і в кримінальних законах багатьох іноземних держав. Так, зокрема, згідно частини 2 статті 9 КК Російської Федерації “часом вчинення злочину визнається час вчинення суспільно небезпечної дії (бездіяльності) незалежно від часу настання наслідків”[330]. Подібного змісту положення містяться у пункті 1 § 67 КК Австрії[331], частині 10.2 статті 10 КК Азербайджанської Республіки[332], частині 1 статті 9 КК Республіки Бєларусь[333], частині 2 статті 2 КК Грузії[334], статті 7 КК Іспанії[335], статті 4 КК Республіки Казахстан[336], частині 2 статті 15 КК Куби[337], статті 9 КК Республіки Молдова[338], § 1 статті 6 КК Республіки Польща[339], частині 2 статті 12 КК Республіки Таджикистан[340], § 8 КК ФРН[341]. Слід відзначити, що подібне законодавче рішення підтримується і переважною більшістю практичних працівників. Так, за результатами проведеного О.М. Журавльовою опитування працівників органів внутрішніх справ, встановлено, що близько 80 % з них вважають правильним визнання часом вчинення злочину час вчинення самого діяння, і лише 9 % вважають часом вчинення злочину з віддаленими у часі наслідками час настання цих наслідків[342].

322

Див.: Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т. І. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1968. С. 106.

323

Див.: Блум М.И. Вопросы действия советского уголовного закона во времени // Ученые записки Латвийского государственного университета. Том 44. Юридические науки. Вып. 4. Вопросы уголовного права и процесса. – Рига: Латв. гос. ун-т им. Петра Стучки, 1962. С. 16; Иногамова Л.В. Действие уголовного закона: некоторые проблемы // Региональные проблемы борьбы с преступностью в период совершенствования законодательства: Межвуз. сб. научн. тр. – Тюмень, 1992. С. 4; Келина С.Г. Советский уголовный закон // Советское уголовное право. Часть общая. В 18-ти вып. Вып. 2. – М.: Всесоюз. юрид. заочн. ин-т, 1961. С. 27; Наумов А.В. Применение уголовно-правовых норм (по материалам следственной и прокурорско-судебной практики). – Волгоград, 1973. С. 125-127; Попов А.Н. Уголовный закон и его обратная сила. – СПб: Санкт-Петербург. юрид. ин-т МВД РФ, 1998. С. 18-20; Российское уголовное право. Общая часть: Учебник / С.В. Бородин, В.Н. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова и др. Под ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М.: Спарк, 1997. С. 61-62; Тилле А.А. Время, пространство, закон. Действие советского закона во времени и в пространстве. – М.: Юрид. лит., 1965. C. 64. Ткачевский Ю.М. Давность в советском уголовном праве. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1978. С. 52-53; Уголовный закон и преступление / Э.Т. Борисов, О.В. Корягина, И.Б. Степанова, Э.С. Тенчов, Т.М. Явчуновская. Под ред. Э.С. Тенчова. – Иваново: Ивановский государственный университет, 1997. С. 17-18; Хавронюк М., Дячук С. Проблемні питання застосування у кримінальному праві принципу зворотної дії нормативно-правового акту // Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – № 11. – С. 36.

324

Див.: Блум М.И., Тилле А.А. Обратная сила закона. Действие советского уголовного закона во времени. – М.: Юридическая литература, 1969. С. 46.

325

Див.: Коробеев А.И. Обсуждение нового уголовного законодательства: “Круглый стол” кафедры уголовного права Юридического института ДВГУ // Правоведение. – 1998. – № 2. – С. 212 (виступ професора В.А. Номоконова).

326

Див.: Бойцов А.И., Волженкин Б.В. Уголовный закон: действие во времени и в пространстве. – СПб.: Ин-т повыш. квалиф. прокурор.-следств. работников Ген. прокуратуры РФ, 1993.  С. 14.

327

Див.: Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Г.Н. Борзенков, В.С. Комиссаров, Н.Е. Крылова и др. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и Н.М. Тяжковой. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1999.  С. 104.

328

Див.: Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госюриздат, 1958. С. 15.

329

Див.: Иногамова Л.В. Действие уголовного закона: некоторые проблемы // Региональные проблемы борьбы с преступностью в период совершенствования законодательства: Межвуз. сб. научн. тр. – Тюмень, 1992. С. 4.

330

Уголовный кодекс Российской Федерации: принят Государственной Думой 24 мая 1996 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. – 1996. – №  25. – Ст. 2954.

331

Див.: Уголовный кодекс Австрии / Пер. с нем. А.В. Серебренниковой. – М.: МАКС Пресс, 2001. С. 45-46.

332

Див.: Уголовный кодекс Азербайджанской Республики / Науч. ред., предисл. И.М. Рагимова. Пер. с азербайджанск. Б.Э. Аббасова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. С. 37.

333

Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. ст. А.И. Лукашова, Э.А. Саркисовой. – Минск: Тесей, 2001. С. 50.

334

Уголовный кодекс Грузии / Науч. ред. З.К. Бигвава, вступ. ст. В.И. Михайлова, обзорн. ст. О. Гамкрелидзе. Пер. с грузинск. И. Мериджанашвили. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. С. 82.

335

Див.: Уголовный кодекс Испании / Пер. с исп. В.П. Зыряновой и Л.Г. Шнайдер. Под ред. и с предисл. Н.Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова. – М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. С. 12.

336

Див.: Уголовный кодекс Республики Казахстан: Закон Республики Казахстан от 16 июля 1997 года № 167 с изм. и доп. на 1 августа 2001 года / С предисл. И.И. Рогова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. С. 27.

337

Див.: Уголовный кодекс Республики Куба / Пер., вступ. ст. и ред. П.И. Гришаева. – М., 1983. С. 39-40.

338

Див.: Уголовный кодекс Республики Молдова. – Кишинев, 2002. С. 4.

339

Див.: Уголовный кодекс Республики Польша / Пер. с польск. Барилович Д.А. и др.; Адапт. пер. и научн. ред. Э.А. Саркисова, А.И. Лукашов; Под общ. Ред. Н.Ф. Кузнецовой. – Минск: Тесей, 1998. С. 8. Цікаво відзначити, що КК Республіки Польща розрізняє два моменти вчинення злочину. Якщо стосовно визначення закону, який підлягає застосуванню, часом вчинення злочину вважається час вчинення дії чи бездіяльності, то для встановлення початкового моменту відрахування строку давності притягнення до кримінальної відповідальності часом вчинення злочину вважається час настання суспільно небезпечних наслідків (§ 3 статті 101).

340

Див.: Уголовный кодекс Республики Таджикистан. Закон Республики Таджикистан от 21 мая 2001 года № 574 с изм. и доп. на 1 декабря 2001 года. / С предисл. А.В. Федорова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. С. 29.

341

Уголовное право зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 1998. С. 251-252.

342

Див.: Журавлёва Е.М. Действие уголовного законодательства Российской Федерации во времени: Дисс. … канд. юрид. наук. – М.: Академия управления Министерства внутренних дел России, 1997. С. 55.