Чинність і дія кримінального закону в часі

Проте, в науці була висунута і в законодавстві окремих країн підтримана інша позиція. Так, зокрема, О.М. Медведєв вважав, що при вирішенні проблеми, яка розглядається, слід, перш за все, виходити з поняття закінченого злочину, яким вважається відповідність скоєного усім ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Виходячи з цього, він робив висновок, що часом вчинення злочину з матеріальним складом слід вважати момент настання його суспільно небезпечних наслідків, незалежно від того, який проміжок часу минув з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння[343]. На цій же позиції стояли і автори теоретичної моделі КК для республік Радянського Союзу[344]. В сучасній російській літературі, не дивлячись на положення частини 2 статті 9 КК РФ, її продовжують відстоювати Р.Р. Галіакбаров[345], О.М. Ігнатов та Ю.О. Красиков[346], І.Я. Козаченко[347], С.Ф. Мілюков[348], Ю.Є. Пудовочкін[349].

В радянській кримінально-правовій науці думку про те, що часом вчинення злочину з матеріальним складом слід вважати час настання суспільно небезпечних наслідків, висловлювали М.І. Ковальов[350], М.Д. Дурманов[351] та, деякою мірою, Я.М. Брайнін[352].

В Україні цю позицію підтримали В.М. Василаш[353], М.Й. Коржанський[354], В.М. Куц[355] та А.М. Ришелюк. Останній, до речі, вважає, що такий підхід не суперечить частині 3 статті 4 КК України. На його думку “дію або бездіяльність у контексті ч. 3 ст. 4 слід розуміти більш широко, ніж звичайно, тобто як такі, що в окремих випадках враховують наявність і наслідків, які перебувають у безпосередньому причинному зв’язку з ними та настання яких передбачалося особою або повинно було і могло передбачатися”[356]. Думки про те, що часом вчинення злочину з матеріальним складом слід вважати час настання суспільно небезпечних наслідків дотримувався свого часу і автор цих рядків[357]. Така позиція була закладена і в перших варіантах проекту нині чинного КК України[358], який розроблявся робочою групою Кабінету Міністрів Україні, проте вже наприкінці 1994 року члени цієї групи від неї відмовилися[359].

Ця ж позиція знайшла відображення і в законодавстві окремих зарубіжних країн. Так, зокрема, згідно частини 1 статті 13 КК Республіки Узбекистан “часом вчинення злочину визнається час виконання суспільно небезпечного діяння, якщо стаття цього Кодексу визначає момент закінчення злочину моментом здійснення дії або бездіяльності. Часом вчинення злочину визнається час настання злочинних наслідків, якщо стаття цього Кодексу визначає закінчення злочину моментом настання таких наслідків”[360]. За частиною 2 статті 5 КК Туркменістану “часом вчинення злочину визнається час настання його наслідків, а у випадках, коли відповідальність передбачена за сам факт передбаченої кримінальним законом дії (бездіяльності), – час вчинення цієї дії (бездіяльності)”[361]. Допускає можливість визнання часом вчинення злочину з матеріальним складом часу настання суспільно небезпечних наслідків і частина 1 статті 3 КК Литовської Республіки, відповідно до якої: “Часом вчинення злочинного діяння є час вчинення дії (бездіяльності) або час настання наслідків, передбачених кримінальним законом, якщо особа бажала, щоб наслідки настали в інший час”[362]. Відповідно до частини першої статті 4 глави 35 КК Швеції “якщо настання певного наслідку діяння є необхідною умовою для призначення санкції, то строк (давності притягнення до кримінальної відповідальності – Ю.П.) повинен вираховуватися з дня настання такого наслідку”[363]. Можливо, у зв’язку з відсутністю в КК Швеції інших положень про час вчинення злочину, цей припис використовується і для визначення часу вчинення діяння для потреб встановлення закону, за яким воно буде кваліфіковане. За твердженням Т.М. Клюканової кримінальний закон Фінляндії підлягає застосуванню до злочину, якщо за час чинності закону “діяння винним закінчене і в результаті цього настали наслідки, що належать до складу діяння”[364].

Дещо менше уваги в літературі присвячено дослідженню питань про час вчинення злочину в інших зі згаданих вище проблемних ситуацій. Зокрема, щодо питання про час вчинення злочину, об’єктивна сторона якого складається з двох чи більше діянь, всі дослідники одностайно сходяться на тому, що ним слід вважати час вчинення останнього діяння з тих, що входять до об’єктивної сторони складу злочину[365].

343

Див.: Медведев А.М. Пределы действия Уголовного кодекса Российской Федерации. / Под ред. В.П. Кашепова. – М.: Юридическая литература, 1998. С. 39.

344

Див.: Уголовный закон: Опыт теоретического моделирования. / Отв. ред. В.Н. Кудрявцев и С.Г. Келина. – М.: Наука, 1987. С. 37-38.

345

Див.: Галиакбаров Р.Р. Уголовное право: Общая часть: Учебник. – Краснодар: Кубанский государственный аграрный университет, 1999. С. 53.

346

Див.: Игнатов А.И., Красиков Ю.А. Вступительная статья // Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Инфра-М-Норма, 1996. С. ІV-V; Игнатов А.И., Красиков Ю.А. Курс российского уголовного права: В 2 т. Т. 1. Общая часть. – М.: НОРМА, 2001. С. 32-34; Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Х.М. Ахметшин, О.Л. Дубовик, С.В. Дьяков и др. Под общ. ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. С. 7; Игнатов А. О действии уголовного закона во времени // Уголовное право. – 2002. – № 1. – С. 14.

347

Див.: Российское уголовное право. Курс лекций. Т. І. Преступление. / Т.А. Бушуева, Ю.В. Голик, А.И. Долгова и др. Под ред. А.И. Коробеева. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного гос. ун-та, 1999. С. 182.

348

Див.: Милюков С.Ф. Российское уголовное законодательство: опыт критического анализа. – СПб.: СПбИВЭСЭП; Знание, 2000. С. 48. Див. також: Ривман Д.В., Милюков С.Ф., Титов М.И. О проекте Основ уголовного закона // Правовая реформа и актуальные вопросы борьбы с преступностью: Сб. научн. тр. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного гос. ун-та, 1994. С. 25.

349

Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / О.А. Антонов, В.А. Бикмашев, Е.В. Виноградова и др. Под ред. В.Д. Иванова. – Ростов-на Дону: Феникс, 2002. С. 12.

350

Див.: Ковалев М.И. Советское уголовное право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. – Свердловск: Свердловский юридический институт, 1974. С. 114.

351

Див.: Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. – М.: Изд-во Москов. ун-та, 1967. С. 262. Щоправда, М.Д. Дурманов робив з цього правила два винятки. Він вважав, що у тих випадках, коли особа при необережних діяннях не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків і тому позбавлена була можливості їх відвернути до набуття чинності нового закону, або коли відвернення наслідків до набуття чинності нового закону було об’єктивно неможливим, злочин слід вважати вчиненим у момент вчинення діяння. Слід, однак відзначити, що у більш пізній роботі автор вже не робить таких виключень (Див.: Советское уголовное право. Общая часть / Г.Н. Борзенков, Н.Д. Дурманов, Ю.А. Красиков и др. Под ред. Г.А. Кригера, Б.А. Куринова, Ю.М. Ткачевского. – М.: Изд-во Московского университета, 1981. С. 60).

352

Він вважав її правильною лише щодо випадків, “коли винний зберігає панування над розвитком подій і може відвернути настання шкідливих наслідків”. Див.: Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. С. 135-136.

353

Див.: Василаш В.М. Чинність кримінального закону України в часі. Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – К.: Київський університет імені Тараса Шевченка, 1995. С. 14.

354

Див.: Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. – К.: Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. С. 53.

355

Див.: Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Харків: Ксилон, 1999. С. 44.

356

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук та ін. За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2003. С. 20.

357

Див.: Пономаренко Ю.А. Зворотна дія кримінального закону в часі: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. С. 9.

358

Див.: частину 3 статті 4 проекту КК України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України, за станом на 1993 рік // Матеріали проекту Кримінального кодексу України 2001 року. В 28 книгах. Архів. Книга 2 (1993-1994 рр.). – Аркуш 162; частину 3 статті 4 проекту КК України, підготовленого робочою групою Кабінету Мінстрів України, за станом на 1994 рік // Матеріали проекту Кримінального кодексу України 2001 року. В 28 книгах. Архів. Книга 3 (1994 р.). – Аркуш 95.

359

Див.: Кримінальний кодекс України (проект), підготовлений робочою групою Кабінету Мінстрів України // Іменем закону. – 1994. – № 50 (16 грудня). – С. 1.

360

Уголовный кодекс Республики Узбекистан (с изменениями и дополнениями на 15 июля 2001 г.) / Вступ. ст. Р.Х. Рустамбаева, А.С. Якубова, З.Х. Гулямова. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. С. 59.

361

Уголовный кодекс Туркменистана (на туркменском и русском языках). – Ашхабад: Туркменистан, 1997. С. 184.

362

Уголовный кодекс Литовский Республики / Науч. ред. В. Павилониса, Н.И. Мацнева. Вступ. ст. В. Павилониса, А. Абрамавичюса, А. Драшкине. Пер. с лит. В.П. Казанскене. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. С. 118.

363

Уголовный кодекс Швеции / Пер. с англ. С.С. Беляева и А.С. Михлина. Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и С.С Беляева. – М.: Московский гос. ун-т, 2000. С. 145.

364

Клюканова Т.М. Уголовное право зарубежных стран: Германия Франция, Финляндия: Общая часть. – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1996. С. 48. Слід, однак, зазначити, що фінський професор Б. Хонкасало вважав часом вчинення злочину час вчинення суспільно небзепечного діяння, незалежно від часу настання його наслідків (Див.: Хонкасало Б. Финское уголовное право // Современное зарубежное уголовное право. Том 2: Финляндия. Швейцария / Пер. с нем. С.Л. Либермана. Под ред. и с предисл. А.А. Пионтковского. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1958. С. 51.). При цьому сам КК Фінляндії не містить жодних вказівок щодо визначення часу вчинення злочину (див.: Finnish Penal Code (General Part) // http://wings.buffalo.edu/law/bclc/finnish.htm).

365

Див., наприклад: Бойцов А.И., Волженкин Б.В. Уголовный закон: действие во времени и в пространстве. – СПб.: Ин-т повыш. квалиф. прокурор.-следств. работников Ген. прокуратуры РФ, 1993. С. 15; Брайнин Я.М.Уголовный закон и его применение. – М.: Юрид. лит., 1967. С. 134; Крастыньш У., Лихолая В., Ниедре А. Комментарий к Уголовному закону. Общая часть. – Рига: Фирма “AFS”, 2000. С. 24; Курс советского уголовного права. Общая часть. Т. І. / М.Д. Шаргородский, И.И. Солодкин, С.А. Домахин и др. Отв. ред. Н.А. Беляев и М.Д. Шаргородский. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1968. С. 135-136.