Проте, час настання суспільно небезпечних наслідків – це час появи в об’єктивному світі результатів діяльності людини. Сама ж така діяльність відбулася і залишилася в часі раніше, до настання її результатів. При чому, в окремих випадках суспільно небезпечні наслідки діяння можуть і не настати. Таким чином, фактично скоєне особою діяння не повністю відповідає матеріальному складові описаного в кримінальному законі злочину. І це є цілком нормальним з точки зору розуміння соціальної сутності злочину як об’єктивного явища, яке може і не завершитися у своєму розвитку. Законодавець, розуміючи таку соціальну природу злочинного діяння, в окремих випадках намагається відобразити її в законі. Це, зокрема, виявляється у визнанні того, що готування чи замах на злочин, хоч і є незакінченими злочинами, тим не менше мають повний, закінчений склад відповідно готування до злочину та замаху на злочин. Діяння особи, що хоч і не призвело до настання тих суспільно небезпечних наслідків, які описані в законі, тим не менше, з моменту його вчинення підпадає під всі ознаки складу незакінченого злочину.
Більше того, суспільно небезпечні наслідки злочину з тих чи інших причин не завжди відображаються у складі злочину, передбаченого кримінальним законом, не знаходять у ньому свого описання. У цьому зв’язку в науці кримінального права прийнято розподіляти закінчені злочини на дві категорії: на злочини з “матеріальним” складом та злочини з “формальним” складом[398]. Формальні склади злочинів не містять описання суспільно небезпечних наслідків, а тому реально вчинене особою діяння буде відповідати ознакам злочину з формальним складом раніше фактичного настання цих наслідків – з моменту вчинення самого діяння. Тому закінченим злочин з формальним складом є в момент, з якого вчинене особою діяння буде відповідати всім ознакам такого складу, тобто в момент закінчення самої суспільно небезпечної дії чи бездіяльності.
Отже, момент закінчення злочину визначається моментом, в який ознаки вчиненого особою діяння будуть повністю відповідати ознакам передбаченого законом складу злочину. Проте, момент закінчення злочину не можна ототожнювати часом його вчинення. Це пояснюється тим, що закінчення злочину, як відзначалося вище, в окремих випадках (у злочинах з матеріальним складом) пов’язується не з поведінкою особи, з результатами такої поведінки. В інших же випадках момент закінчення злочину пов’язується з часом вчинення самого діяння. Таким чином, “прив’язка” часу вчинення злочину до моменту закінчення виконання його складу, по-перше, не володіє необхідною універсальністю: в одних випадках (які, до-речі, залежать виключно від того, як законодавець сконструював статтю Особливої частини КК України) часом вчинення злочину визнаватиметься час вчинення самого діяння, в інших – час настання його наслідків. По-друге, твердження про те, що в окремих випадках часом вчинення злочину є час настання суспільно небезпечних наслідків суперечить самій сутності “вчинення” як поведінкового акту людини, який тягне певні наслідки, однак не тотожний їм. По-третє, перенесення юридичного визначення часу вчинення злочину на більш пізній момент в часі завжди пов’язане із створенням можливості кваліфікації діяння особи за більш суворим кримінальним законом, прийнятим пізніше і унеможливленням його кваліфікації за попереднім більш м’яким законом. Тому з позицій необхідності створення максимально більш широких умов для захисту прав особи від їх обмеження державою визначення часу вчинення злочину повинне прив’язуватися до як можна більш раннього моменту в часі, яким, як очевидно, є час вчинення особою передбаченого кримінальним законом діяння. В такій ситуації, якщо під час вчинення діяння і під час настання його суспільно небезпечних наслідків були чинними різні за своєю суворістю кримінальні закони, то якщо наступний кримінальний закон був більш суворим – він не зможе бути застосований до особи, якщо ж менш суворим – він отримає зворотну дію і буде застосований.
Таким чином, загальне правило визначення часу вчинення злочину є таким: часом його вчинення слід вважати час, з якого є завершеним передбачене кримінальним законом діяння особи, яке в подальшому має привести до певних негативних змін в об’єктивному світі. При цьому під завершенням такого діяння слід розуміти такий етап його вчинення, з якого діяння повністю відповідає всім ознакам того діяння, яке описане в статті КК України. Якщо, наприклад, діяння описане законодавцем у такий спосіб, що на будь-якому етапі його вчинення воно є однаковим, то з самого початку його виконання воно вже повністю відповідає законодавчій конструкції, а тому самий початок вчинення такого діяння має вважатися часом вчинення злочину. Так, відповідно до частини 1 статті 152 КК України зґвалтуванням є статеві зносини із застосування фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої. Самий початок насильницького статевого акту є часом вчинення цього злочину. Якщо ж законодавець описує діяння так, що тільки на певному етапі його виконання воно стає злочинним, то часом вчинення злочину слід вважати той момент, в який конкретне діяння особи стало відповідати ознакам злочинного. Наприклад, відповідно до частини 1 статті 303 КК України злочинним є лише систематичне заняття проституцією. Систематичним вчиненням певного діяння в кримінальному праві, як правило, вважається вчинення його хоча б у третій раз. Тому часом вчинення даного злочину слід вважати час третього факту “надання сексуальних послуг з метою отримання доходу”.
398
Див., наприклад: