Отже, часом вчинення злочину у будь-якому випадку, незалежно від будь-яких особливостей конструкції об’єктивної сторони кожного конкретного злочину, є час (момент), з якого діяння особи повністю відповідає ознакам описаної в кримінальному законі дії чи бездіяльності, що є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу цього злочину.
3.3. Види дії кримінального закону в часі
Встановивши час вчинення особою злочину, та знаючи час набуття чинності кримінальним законом, можна стверджувати, що різна їх часова послідовність якраз і дозволяє виділити види дії кримінального закону в часі. Теоретично мислимі і практично можливі два послідовних часових співвідношення часу вчинення злочину та моменту набуття чинності кримінальним законом: або кримінальний закон може набути чинності раніше часу вчинення злочину, або злочин може бути вчинено раніше моменту набуття чинності кримінальним законом. Третій варіант – одномоментне вчинення злочину і набуття чинності кримінальним законом практично є надзвичайно рідкісним. Уявляється, однак, що навіть, якщо така ситуація буде мати місце, до неї повинні застосовуватися ті ж правила, які застосовуються у випадку вчинення злочину після набуття чинності кримінальним законом.
Якщо кримінальний закон набуває чинності раніше вчинення злочину, то в такому разі має місце пряма дія кримінального закону в часі. Вчинення злочину породжує кримінально-правове відношення (у широкому сенсі) і зумовлює потенційну дію кримінального закону. Тобто, пряму дію в часі кримінальний закон має лише відносно тих кримінальних правовідносин, які виникли пізніше, аніж він набув чинності. На цьому, до речі, наголошує в одному зі своїх рішень і Конституційний Суд України, який відзначає, що коли закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, то “вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності”[403].
В іншому своєму рішенні Конституційний Суд України, тлумачачи частину 1 статті 58 Конституції України, підійшов до формулювання прямої дії закону в часі як правила, згідно якого “до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце”[404]. З певним уточненням (має йтися не про час дії, а про час чинності нормативно-правового акту) таке визначення в цілому уявляється вірним. Таке ж правило закріплене і в самому КК України: відповідно до частини 2 статті 4 “злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння”. Очевидно, що і воно при всій своїй принциповій вірності не позбавлене редакційних неточностей. На мій погляд, з урахуванням викладеного вище, частину 2 статті 4 КК України краще було б сформулювати, наприклад, так: “Злочинність діяння та кримінальна відповідальність за його вчинення визначаються кримінальним законом, чинним на час вчинення цього діяння”.
В такому розумінні прямою дією кримінального закону в часі є й дія вже скасованого закону (так звана “ультраактивність” чи “переживання” кримінального закону), яка досить часто виділяється як самостійний вид дії кримінального закону в часі на одному рівні з його прямою та зворотною дією. Очевидно, що кардинальних відмінностей такий вид дії кримінального закону в часі порівняно з прямою дією не має, а тому не має сенсу її окремо виділяти. Єдина відмінність полягає лише в тому, що при “ультраактивності” (“переживанні”) кримінального закону він є нечинним на момент його застосування. Проте така відмінність, на мій погляд, не є суттєвою, оскільки визначальним є те, що такий закон був чинним на момент вчинення злочину. Тому “ультраактивність” кримінального закону слід розглядати як різновид його прямої дії в часі.
403
Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата): Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. – № 20. – Ст. 117.
404
У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів): Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 7. – Ст. 255 (пункт 2).