Чинність і дія кримінального закону в часі

В історії законодавства та доктринальному вченні про зворотну дію актів законодавства в часі традиційно виділяється дві формальні підстави зворотної дії кримінального закону (хоча термін відповідний і не вживається). Перша формальна підстава – це колізійний припис (колізійна стаття) законодавства, в якому описуються властивості нового кримінального закону, завдяки яким він і отримує зворотну дію (описується матеріальна підстава такої дії). Друга формальна підстава – це спеціальна вказівка законодавства, яка також має форму правового припису і в якій не описуються властивості нового кримінального закону, завдяки яким він має зворотну дію (матеріальна підстава такої дії), а лише називається закон, що має зворотну дію в часі.

Саме тому в подальших підрозділах досліджуються питання матеріальних та формальних підстав зворотної дії кримінального закону в часі.

4.2. Матеріальні підстави зворотної дії кримінального закону в часі

4.2.1. Пом’якшення кримінальної відповідальності

Обмеження повноваження держави у кримінальному правовідношенні щодо покладення на особу більш суворих заходів кримінальної відповідальності є першою матеріальною підставою зворотної дії кримінального закону в часі. Таким кримінальним законом, що обмежує повноваження держави щодо покладення на особу більш суворих заходів кримінальної відповідальності, є закон, що зменшує обсяг цієї кримінальної відповідальності, тобто пом’якшує її. Визначення категорії законів, що пом’якшують кримінальну відповідальність, а також способів такого пом’якшення передбачає попереднє з’ясування питання про те, що ж являє собою сама кримінальна відповідальність, який зміст цього поняття.

Як відомо, питання про поняття кримінальної відповідальності є чи не найбільш дискусійним з базових понять кримінального права. Звертає на себе увагу той факт, що майже кожен з дослідників поняття кримінальної відповідальності, перш за все, відзначає різноманітність підходів у науці до його визначення, після чого критикує їх та наводить власні аргументи на користь тієї чи іншої позиції. Дійсно, щодо нього в літературі було висловлено чи не найбільшу в кримінально-правовій науці кількість різноманітних визначень. Н.Ф. Кузнєцова стверджує, що “принаймні п’ять точок зору викладено в теорії кримінального права відносно поняття кримінальної відповідальності”[465]. Очевидно, що цих точок зору в науці, все ж таки, більше. На мій погляд, найбільш розроблених, аргументованих і, як наслідок, найбільш широко відомих підходів до розуміння кримінальної відповідальності є, щонайменше, шість.

Згідно першого, чи не найпоширенішого підходу, кримінальна відповідальність розуміється як обов’язок особи, яка вчинила злочин, зазнати несприятливих для неї наслідків у формі заходів кримінально-правового (іноді також додають – кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого) примусу, що застосовуються до неї уповноваженими на те органами держави[466]. Деякі криміналісти уточнюють, що кримінальна відповідальність – це реалізація обов’язку особи, яка вчинила злочин, піддатися заходам кримінально-правового впливу[467]. Інші ж вбачають сутність кримінальної відповідальності у покаранні. Так, наприклад, О.І. Бойцов пише, що кримінальну відповідальність можна визначити як сукупність кримінально-правових заходів впливу у вигляді засудження та покарання, які можуть бути застосовані до особи у випадку вчинення злочину”[468]. Третя група вчених розуміє кримінальну відповідальність як реалізацію санкції кримінально-правової норми. І.С. Самощенко та М.Х. Фарукшин так і пишуть, що “застосування до правопорушника юридичних санкцій, у тому числі покарання, не є якоюсь окремою стадією реалізації правової відповідальності. В цьому застосуванні полягає вся юридична відповідальність”[469]. Про те, що кримінальна відповідальність – “це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду”, говориться і в одному з рішень Конституційного Суду України[470]. Ряд авторів розглядають кримінальну відповідальність як кримінально-правові відносини, що складаються між особою, яка вчинила злочин, та державою. Ними стверджується, що “кримінальна відповідальність, будучи правовідношенням, складається з трьох елементів – суб’єкта, об’єкта та змісту”[471]. Відповідно до п’ятого підходу кримінальна відповідальність вважається засудженням особи за вчинення злочину з призначенням покарання чи без нього[472]. Нарешті, за шостим підходом кримінальна відповідальність розуміється як вимушене зазнавання особою, яка вчинила злочин, державного засудження, а також позбавлень особистого, майнового чи іншого характеру, що покладаються на винуватого спеціальними органами держави[473].

465

Див.: Кузнецова Н.Ф. Новый Уголовный кодекс Республики Беларусь // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2000. – № 3. – С. 13.

466

Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть общая. / Л.В. Багрий-Шахматов, М.И. Бажанов, Ф.Г. Бурчак и др. Отв. Ред. Ф.Г. Бурчак. – К.: Наукова думка, 1985. С. 47.; Лукашевич В.З. Установление уголовной ответственности в советском уголовном процессе. – Л., 1985. С. 49; Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. С. 33; Чистяков А.А. Механизм формирования основания уголовной ответственности. – Рязань: Рязанский институт права и экономики, 2000. С. 29.

467

Див.: Шапиев С.М. Понятие и содержание уголовной ответственности // Вестник Ленинградского университета. Серия экономики, философии, права. – 1981. – № 23. Вып. 23. – С. 70-74.

468

Бойцов А.И. Понятие уголовной ответственности // Вестник Ленинградского университета. Серия экономики, философии, права. – 1981. – № 17. Вып. 3. – С. 122.

469

Самощенко ИС, Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М., 1971. С. 69. Див. також: Ткачевский Ю.М. Понятие уголовной ответственности, ее суть и цели // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 2000. – № 6. – С. 17.

470

У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність): Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193.

471

Чугунников И.И., Допилка С.О. Понятие реализации уголовной ответственности и ее формы // Правовое регулирование государственного строительства в Украине и проблемы совершенствования законодательства: Крат. тез. докл. и научн. сообщ. межрегионал. научн. конф. молод. учен. и соискат. – Харьков: Укр юрид. акад., 1992. С. 75. Див. також.: Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности. // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39; Ефанова В.Л. Привлечение к уголовной ответственности // Проблемы права на защиту и юридической ответственности: Тез. сообщ. на межвуз. конф. молод. учен.-юристов. – Воронеж: Воронежский гос. ун-т, 1987. С. 58-59.

472

Див.: Смирнов В.Г. Уголовная ответственность и уголовное наказание // Правоведение. – 1963. – № 4. – С. 81, 83.

473

Наприклад: Санталов А.И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л., 1982. С. 18; Зельдов С.И. Некоторые актуальные проблемы совершенствования уголовно-правового реагирования на преступления // Уголовно-правовые и процессуальные проблемы реализации уголовной ответственности: Межвуз. сб. статей. – Куйбышев, 1986. С. 13-22.