Таке стягнення спрямоване проти тих чи інших благ особи – особистого, майнового чи іншого характеру. Це, однак, соціальне розуміння сутності відповідальності. У юридичному ж розумінні відповідальність – це захід, спрямований проти певних прав особи, реалізуючи які вона може скористатися зазначеними благами. Стягнення ж, що передбачене кримінальним законом і накладається державою за вчинення злочину, обмежує ті чи інші права особи, яка вчинила злочин. Тому, кримінальну відповідальність можна визначити як передбачені кримінальним законом обмеження прав особи, яка вчинила злочин.
Поклавши в основу поділу ступінь конкретизації кримінальної відповідальності, “наближеності” її до особи, яка вчинила злочин, уявляється, що кримінальну відповідальність можна розглядати у наступних трьох аспектах. Перш за все, це кримінальна відповідальність, визначена кримінальним законом, тобто правообмеження, що передбачені за вчинення певного злочину для невизначеного кола осіб (так звана потенційна кримінальна відповідальність[479]). Далі, це кримінальна відповідальність, що визначена вироком суду для конкретної особи, засудженої за вчинення злочину (конкретизована кримінальна відповідальність). У цьому випадку правообмеження, загальним чином визначені у законі для неперсоніфікованого кола осіб, конкретизуються до певного виду і міри для конкретної особи. Нарешті, це кримінальна відповідальність, якої реально зазнає особа, засуджена за вчинення злочину (реальна кримінальна відповідальність). В даному аспекті, на відміну від другого, де кримінальна відповідальність розуміється як вид і міра зафіксованих вироком правообмежень, вона розглядається як реальне обмеження прав конкретної особи, що вчинила злочин.
Викладене потребує певного застереження у зв’язку з відомим рішенням Конституційного Суду України, в якому він визначив, що “кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду”[480]. Очевидно, що таке тлумачення заслуговує на підтримку, оскільки запропоноване вище визначення поняття кримінальної відповідальності аж ніяк його не заперечує. Даючи таке тлумачення, Конституційний Суд України виходив із конкретних обставин справи, що розглядалася, а тому розглядав кримінальну відповідальність лише як реальне зазнавання конкретною особою обмеження її прав. Таке реальне правообмеження, дійсно, можливе лише з моменту набрання законної сили вироком суду. Це, однак, не свідчить про те, що таке правообмеження не існує потенційно, коли воно передбачене кримінальним законом для невизначеного кола осіб, які можуть вчинити злочин (потенційна кримінальна відповідальність), і не існує як правообмеження, встановлене у вироку суду для певної особи (конкретизована кримінальна відповідальність). Очевидно, що потенційна та конкретизована кримінальна відповідальність є нематеріалізованими поняттями. Це вид та розмір правообмежень, що зафіксовані у документі (законі чи вироку). Власне кажучи, вони взагалі не мають моменту настання, а існують лише доти, доки є чинним закон чи має законну силу вирок суду, у яких вони передбачене.
Обмеження прав особи, яка вчинила злочин, здійснюється за допомогою передбачених кримінальним законом заходів кримінальної відповідальності. Серед них основним є покарання. Верховний Суд України відзначив, що “відповідно до чинного кримінального законодавства України основною формою кримінальної відповідальності є покарання, що являє собою встановлену законом сукупність обмежень, в яких виражаються його властивості”[481]. КК України 2001 року визначив покарання як захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (частина 1 статті 50). У тому, що покарання полягає у передбачених кримінальним законом позбавленнях прав і свобод засудженого, сходяться сьогодні й більшість криміналістів[482]. Таке розуміння поняття “покарання” дає підстави для висновку про те, що воно є більш вузькою категорією до категорії “кримінальна відповідальність”, тобто цілком охоплюється останньою як частина цілим.
При цьому, правообмеження, в яких полягає покарання, визначається не лише його видом та розміром, але й правилами його призначення та звільнення від нього чи його подальшого відбування. Тому пом’якшення такого заходу кримінальної відповідальності як покарання мислиме також і шляхом пом’якшення правил його призначення чи звільнення від нього.
479
Термін “потенційна кримінальна відповідальність” вперше введено до наукового обігу Ю.В. Бауліним (див.: Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. /
480
У справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність): Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 2193.
481
Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 26 жовтня 1999 р. (витяг) // Рішення Верховного Суду України. – 2000. – С. 71-72.
482
Див., наприклад: